— Та невже? — засумнівався Філіп.

— Він заборгував лихварям понад вісімдесяти тисяч, — ніби виправдовуючись, сказала Марґарита; щоки її густо зашарілися.

— Вісімдесят тисяч! — вражено вигукнув Філіп. — Нівроку собі! Це ж, либонь, у три чи навіть у чотири рази перевищує річний дохід ґрафства Іверо. Як тільки він ухитрився розтринькати таку силу-силенну грошей?

— Мало як! Цей бовдур на все здатний.

Бланка скрушно похитала головою:

— Ти безсердечна, кузино. На кого ж, як не на тебе, він витратив ці гроші. На всі ті розкішні й шалено дорогі подарунки… — Вона зітхнула. — Та хіба в грошах річ?…

— Помовч, Бланко! — скипіла Марґарита. — Мені й без твоїх коментарів гидко.

— А мені гидко від твоєї черствості! — огризнулася Бланка. — І від твого самодурства. Такої запеклої еґоїстки, як ти, я ще не зустрічала. Ти любиш тільки себе, а всі інші тебе ніскілечки не обходять. Ради тебе Рікард ладен був на все, а ти… ти просто використала його, грала з ним, як з лялькою, а потім безжально викинула на смітник, щойно в тебе з’явилася нова розвага. — Тут Бланка вистрілила очима в Філіпа, і в її погляді тому привиділись ревнощі. — Тобі й на думку не спадало, що Рікард така ж людина, як ти, а може, й кращий за тебе, і його біль так само реальний, як і твій. Коли вже хтось і завинив у тому, що сталося і що мало не сталося, то це ти зі своєю жорстокістю.

— Ні, ви тільки погляньте, яка захисниця знайшлася! — глузливо промовила Марґарита. — То якого біса ти тут сидиш і плескаєш язиком? Ходи-но краще до Рікарда, допоможи Гелені втішати його і заодно простеж за нею самою — щоб вона, бува, не перестаралася в своєму завзятті.

Все йшло до того, що суперечка між принцесами закінчиться гучною сваркою. Тому Філіп, не довго думаючи, грюкнув кулаком по столу і голосно сказав:

— Ну, все, годі! Що ви як діти! —Він помовчав, даючи принцесам час заспокоїтися, і продовжив: — Я чудово розумію, в чому правдива причина вашого роздратування, і прошу вас не виміщати свій кепський настрій одна на одній. Досить сварок, переходьмо до справи.

— Ваша правда, кузене, — обізвалася Марґарита. — Поговорімо, нарешті, про Матильду.

Бланка кивнула:

— Гадаю, так буде краще. Хто з нас почне? Може ви, Філіпе?

— Мабуть, так. Передусім я хотів би висловити свій щирий жаль з приводу нічних подій…

— І тільки? — перебила його Марґарита.

— Ні, але це — передусім. Я дуже шкодую, що так сталося, і визнаю, що вчинкові пана де Шеверні немає ніякого виправдання. Проте, на моє переконання, слід урахувати деякі обставини, що певною мірою пом’якшують його вину.