Розділ XXXV

Розділ XXXV

Переможець турніру та його королева[35]

День 5 вересня видався ясним, погідним і, на загальну радість учасників змагань та глядачів, зовсім не спекотним. Марні були побоювання, висловлені деким напередодні, що у важких турнірних латах лицарі ризикують засмажитися живцем під пекучими променями безжального сонця. Ніби навмисне з цієї нагоди, природа трохи вгамувала нестерпну спеку, що стояла впродовж двох попередніх тижнів.

Поки герольди виголошували імена високих гостей та їхні численні титули, Філіп, як і решта призвідників, сидів на стільці під навісом біля входу до свого шатра й обводив уважним поглядом сусідні пагорби, де на квапливо споруджених дерев’яних трибунах зібралося близько двадцяти тисяч глядачів.

Праворуч від Філіпа, лише через одне шатро, яке займав ґраф Біскайський, тягнувся вздовж ристалища прибраний шовком та оксамитом почесний поміст для могутніх і знатних вельмож, дам та шляхетних дівиць. У самому центрі помосту, між ложами наварського короля, наслідного принца Франції та римського імператора з одного боку і королів Кастилії, Ґаллії й Араґону — з іншої, знаходилася невеличка, а проте надзвичайно розкішна ложа, уквітчана білими та рожевими трояндами і прибрана знаменами, на яких замість традиційних геральдичних символів було зображені купідони, пронизані золотими стрілами серця та інші емблеми. Ця ложа поки була порожня — вона призначалася для майбутньої королеви любові та краси та її почту.

Праворуч від центру помосту, ближче до шатрів призвідників, розташувалися ґасконці. Філіп завважив, що в батька вже з’явився гість — глава візантійської делеґації Андронік Метохіт. Вони з герцоґом жваво щось обговорювали; в їхній бесіді також брали участь кілька високопоставлених ґалльських та італійських урядовців.

Судячи з усього, справа з давно обіцяним папою Павлом VII хрестовим походом проти турків нарешті зрушила з мертвої точки. Проте Філіп, усупереч своїм початковим намірам, не брав діяльної участі в батькових переговорах з візантійцями. Цьому завадила чергова переоцінка цінностей, що почалась у нього вже наступного дня після приїзду до Памплони й остаточно завершилася лише незадовго до турніру.

Йшлося про найкращу жінку в усьому світі. Філіп болісно усвідомлював свою помилку піврічної давнини, коли зопалу скинув з цього п’єдесталу Бланку, і тепер йому довелося знову проробити весь шлях, підносячи її на вершину свого Олімпу. Шлях цей був важкий і тернистий — не те що попереднього разу, коли Бланка була вільна, ще невинна, і Філіп знав, що рано чи пізно він заволодіє нею — якщо не як коханкою, то як дружиною.