У мене є друг, вірний друг, який любить мене і готовий ради мене на все, — і ти знаєш, хто він. Ще тиждень тому він пропонував мені втекти разом з ним. Сьогодні на світанку я прийняла його пропозицію, але з умовою, що ми втікаємо негайно. Я розповіла йому все, і він погодився. Він знає про нас з тобою, і він розуміє мене, бо любить. А для мене це найголовніше — що він любить мене. Хай навіть я не люблю його, але полюблю неодмінно — у відповідь на його кохання та відданість. Я знаю, я вірю, що буду щаслива з ним. І якщо мені судилося загинути на чужині, так і не досягши того, що пообіцяв мені Ерік, то я хоч помру щасливою.

Ми виїжджаємо прямо зараз, тільки-но я допишу цього листа і віддам його Гелені. У мене починається нове життя, і я перекреслюю всі останні шість років. Я зрікаюся навіть своїх дітей. Хай простить мене Бог, але я завжди ненавиділа їх, з самого їх народження, — адже вони діти того чудовиська в людській подобі, що спаскудило всю мою юність. Мені гірко й боляче, проте в жилах моїх дітей тече погана кров, і ти зробиш Франції велику послугу, коли виконаєш свою обіцянку і позбавиш їх спадку. Можливо, мені доведеться відректися й від своєї віри, і я зроблю це без вагань — адже Бог єдиний і, думаю, Йому байдуже, як люди хрестяться, славлячи Його. Та про це нехай розповість тобі Гелена — я їй у всьому довірилася і сподіваюся, що не помилилась у виборі.