Вийшовши з мильні, Філіп виявив, що двері спальні трохи прочинені і звідти чується жваве базікання. Він миттю обгорнув рушник навколо стегон, навшпиньки підкрався до дверей і прислухався. У спальні розмовляли двоє дівчат. Переважно говорила гостя, але торохтіла вона так швидко і з таким запалом, що Філіп геть нічого не розібрав, за винятком того, що розмова між ними велася кастильською і предметом обговорення був він сам.

На якусь мить, після Бланчиного „так“, мовленого в явному збентеженні, за дверима запала тиша, яка потім вибухнула дзвінким, життєрадісним і дуже заразливим сміхом Гелени Іверо.

— Ах ти ж мала пустунко!… Ні, подумати тільки! Ти… ти…

Філіп тактовно постукав в двері, на додаток голосно прокашлявся і ввійшов до спальні.

— Добрий вечір, принцеси. Як справи?

Дівчата сиділи обійнявшись на краю ліжка. Гелена була одягнена у вечірню сукню темно-синього кольору, Бланка — в рожевий мереживний халат. Перед ними стояв невисокий столик, рясно заставлений усілякими наїдками та напоями.

— Рада вас бачити, кузене, — з приязною усмішкою промовила ґрафівна. — Особливо в такому вигляді. І між іншим, ваше звернення „принцеси“ в даній ситуації недоречне.

— Справді? — сказав Філіп, сівши на ослінчик навпроти Бланки з Геленою і беручись до їжі. — А як же мені належить звертатися?

— Як чоловікові, що ввійшов до спальні дами з одним лише рушником на стегнах. Приблизно так: „Добривечір, кузино. Який сюрприз, що ви тут!“ — це до мене. А потім: „Бланко, сонечко, як ся маєш? Сподіваюся, з тобою все гаразд? Як спалося? Кузина не заперечуватиме, якщо я зараз же тебе поцілую?“

Філіп розсміявся. Він щиро симпатизував Гелені і не втомлювався захоплюватись її невичерпним життєлюбством. Він від усієї душі сподівався, що ця жага до життя допоможе їй гідно прийняти жорстокий удар долі, що звалиться на неї вже завтра, коли стане відомо, що її єдиний брат, людина, яку вона любить швидше як чоловіка, ніж як брата, виявився божевільним злочинцем.

— Боюся, нас розкусили, Бланко, — промовив Філіп, усе ще сміючись, але в сміхові його бринів смуток, навіяний згадкою про Рікарда. — Мушу покаятися, кузино: недавно ми вчинили гріх перелюбства. Нехай простить нас Господь! — І він лицемірно закотив догори очі.

— Отож-то я й чула, як ви пхикали в мильні. Мабуть, вимолювали у Всевишнього прощення. — Гелена хитро всміхнулася. — А Бланка, за відсутності падре Естебана, сповідувалася мені.

— Га? — Філіп запитливо поглянув на Бланку. — Сповідувалася?

— Ну, не зовсім сповідувалася, — трохи збентежено відповіла вона. — Просто я розповідала кузині про…