— Так що? Ви хочете виманити
— Та невже можна виманити істот, про яких невідомо, існують вони чи ні? — спитав сенсей, усе ще з усмішкою на губах. — Хіба ваш «великий тигр» не є реальнішим?
— У всякому разі, Epi-сан незмінно залишається приманкою.
— Е ні, слово «приманка» до неї не підходить. Краще назвати її центром буревію, навколо якого потім усе почне крутитися. Я цього сподіваюся.
Сенсей повільно крутнув пальцем у повітрі. І провадив далі:
— Ері перебуває в центрі цього буревію, але сама не рухається. Рухається все навколо неї.
Тенґо мовчки слухав.
— Якщо дозволите скористатися вашою небезпечною метафорою, то, можливо, не тільки Ері, але й ми всі станемо приманкою, — сказав сенсей і, примруживши очі, глянув на Тенґо. — Включно з вами.
— Мене попросили тільки переробити «Повітряну личинку». Так би мовити, відвели мені підсобну технічну роль. Так складалася справа, яку розпочав Комацу-сан.
— Справді.
— Але потроху все начебто змінилося, — сказав Тенґо. — Іншими словами, до первісного плану Комацу-сана ви внесли свої поправки?
— Та ні, я не збирався вносити жодних поправок. Комацу-сан мав свій намір, а я — свій. Але поки що обидва наші наміри збігаються.
— Обидва наміри, ніби осідлавши одного коня, успішно просунули план уперед, чи не так?
— Можливо.
— Двоє людей, що вирушили кожен у своєму напрямі, тимчасово їдуть разом на коні однією дорогою, а що буде потім — невідомо.
— Ви — письменник, а тому досить гарно висловилися.
Тенґо зітхнув.
— Я не думаю, що попереду надзвичайно світла перспектива. Та, в усякому разі, вороття, здається, вже нема.