«Здається, я давно не дивився так пильно на Місяць, — подумав Тенґо. — Цікаво, коли востаннє це було? Серед цієї міської метушні жив, дивлячись тільки під ноги. І навіть забув кинути погляд на нічне небо».

Потім в іншому місці неба, неподалік від цього Місяця, він помітив ще один. Спочатку подумав, що це галюцинація. Або оптичний обман. Та, придивившись уважніше, впевнився, що то другий Місяць з чітко окресленим контуром. На мить утративши мову й розтуливши рот, Тенґо розгублено поглядав у цьому напрямі. Не міг усвідомити, що бачить. Обриси й реальний предмет не накладалися одне на одного. Як іноді ідея й слово.

Ще один Місяць?

Заплющивши очі, Тенґо потер долонями щоки. «Власне, що сталося зі мною? — подумав він. — Адже я випив не багато». Він спокійно вдихнув і видихнув. Упевнився, що свідомість повернулася в реальний стан. У темряві із заплющеними очима ще раз перевірив, хто він, де і що зараз робить. Вересень 1984 року, дитячий парк у кварталі Коендзі Токійського адміністративного району Суґінамі, він, Тенґо Кавана, дивиться на Місяць у вечірньому небі. У цьому нема сумніву.

Потім, розплющивши очі, він знову глянув на небо. Спокійно, уважно. Однак там пливло два Місяці.

Це не була галюцинація. У небі висіли два Місяці. Тенґо довго стискав кулак правої руки.

Місяці все ще мовчали. Але вже не були самотніми.

Розділ 19 (про Аомаме) Коли прокинулася доота

Розділ 19

(про Аомаме)

Коли прокинулася доота

Хоча «Повітряна личинка» — фантастичне оповідання, воно загалом легко читалося. Було написане в стилі розмовної мови десятирічної дівчини, без важких слів, силуваної логіки, нудних пояснень і вишуканих виразів. Від початку до кінця його розповідає дівчина. Її слова легкозрозумілі, прості, в багатьох випадках приємні на слух, але майже нічого не пояснюють. Вона плавно розказує лише те, що сама бачила. Вона не зупиняється і не роздумує: «Власне, що зараз сталося?» або «Що це означає?». Повільно, з помірною швидкістю просувається вперед. Читачі, дивлячись на все її очима, йдуть услід за нею. Дуже природно. І несподівано помічають, що опинилися в іншому світі. Нетутешньому. У світі, де карлики плетуть повітряні личинки.

Уже перші прочитані десять сторінок справили на Аомаме сильне враження своїм стилем. Якщо цей стиль належить Тенґо, то він справді наділений літературним талантом. Наскільки вона знала, він уважався математичним генієм, якого називали вундеркіндом. Легко розв'язував математичні задачі, які не давалися навіть дорослим. Його успішність з інших предметів також була високою, хоча й не такою, як з математики. Однокласники не могли його наздогнати ні в чому. Кремезної статури, він був незрівнянним у спорті. Однак Аомаме не пригадувала, щоб він особливо виділявся літературними здібностями. Можливо, в той час вони ховалися в тіні його математичного таланту й не впадали в око.