Іноді дівчина відвідувала школу. Новий зовнішній світ сильно відрізнявся від колишнього, у громаді, де вона виросла. Відрізнявся правилами, цілями і вживаними словами. Тому тут їй було важко знайти товаришів. До шкільного життя вона не могла звикнути.

Однак уже в середній школі вона подружилася з одним хлопцем. Його звали Тоору. Він був малий, худорлявий. З кількома, як у мавпи, глибокими зморшками на обличчі. Видно, в ранньому дитинстві він на щось хворів і не брав участі у жвавих спортивних змаганнях. Хребет мав трохи скривлений. Під час перерви він завжди відлучався від решти школярів і читав книжку. Друзів не мав. Був надто малий і дуже негарний. Під час перерви дівчина сідала поруч і заводила з ним розмову. Розпитувала про книжку, яку він читав. І тоді він уголос читав їй уривки з неї. Дівчині подобався його голос. Тихий, хриплуватий, але їй зрозумілий. Оповідання, яке він читав уголос, зачаровувало її. Тоору читав прозовий текст так гарно, наче декламував поезію. Дівчина постійно проводила з ним перерву. Уважно слухала, як він читає оповідання.

Однак невдовзі Тоору не стало. Карлики забрали його від неї.

Однієї ночі в кімнаті Тоору з'явилася повітряна личинка. Поки він спав, карлики день за днем робили її щораз більшою. І щоночі уві сні показували дівчині цю картину. Але дівчина не могла зупинити їхню роботу. Згодом личинка досягла відповідної величини й уздовж розкололася. Як у випадку з дівчиною. Та всередині цієї личинки були три великі гадюки. Вони так переплелися між собою, що ніхто — навіть вони самі — не міг би їх розділити. Їхні слизькі голови, здавалося, сплелися навічно в один клубок. Їх дратувало те, що вони не можуть стати вільними. Вони намагалися відірватися одна від одної, але що більше старалися, то їхнє становище дедалі погіршувалося. Карлики показували дівчині, що відбувається біля Тоору, який, нічого не відаючи, спокійно спав. Усе це бачила тільки вона.

Через кілька днів хлопець несподівано захворів і його відвезли в далеку оздоровницю. На що він захворів, не сказали. У всякому разі, Тоору вже не повернувся до школи. Його не стало.

Дівчина збагнула, що це — повідомлення від карликів. Очевидно, вони не могли нічого вдіяти їй, яка була мадзою. А натомість завдавали шкоди або й знищували близьких їй людей. Щоправда, не всіх. Про це свідчило те, що вони не спромоглися заподіяти зла її опікунові, художнику, та його дочці Курумі. Вони обирали собі найслабшу жертву. Вони витягли із свідомості хлопця три чорні гадюки й розбудили. Знищивши хлопця, вони попередили її, щоб повернулася до своєї дооти. «По суті, так сталося через тебе», — повідомляли вони.