— Батько недовго протримається?

— Якщо кома триватиме, то ймовірність цього велика.

— Дається взнаки стареча неміч?

— Вашому батькові ще не сповнилось і сімдесяти. Тож про старечу неміч не йдеться, — невпевненим голосом сказав лікар. — Загалом він здоровий. Іншої хронічної хвороби, крім порушення функцій мозку, в нього не помічено. Регулярні вимірювання його фізичних спроможностей дають досить добрі результати. Якоїсь проблеми ми з ним не мали.

На цьому лікар замовк. А потім вів далі:

— Однак… за останні кілька днів у нього начебто з'явилися ознаки, як ви кажете, старечої немочі. Функції організму знизилися, і, здається, ослабла воля до життя. Такі симптоми, як правило, властиві людям під дев'яносто років. У такому віці трапляються випадки, коли людина втомлюється і відмовляється докладати зусилля, щоб підтримати своє життя. А от чому щось подібне відбувається з Каваною-саном, я поки що не розумію.

Прикусивши губи, Тенґо задумався.

— Коли настала кома? — спитав він.

— Три дні тому, — відповів лікар.

— І ті три дні він не прокидався?

— Ані разу.

— І ознак життя щораз меншало?

— Не швидко, але, як я вже казав, потроху його життєві сили помітно ослабли. Так, поволі зменшуючи швидкість, наближається до зупинки поїзд.

— Як ви гадаєте, скільки часу в нього лишилося?

— Точно не можу сказати. Якщо такий стан триватиме, то в найгіршому випадку лишився один тиждень, — відповів лікар.

Тенґо переклав слухавку з однієї руки в другу і ще раз прикусив губу.

— Я завтра до вас навідаюся, — сказав він. — І без вашого дзвінка я збирався поїхати. Але добре, що ви подзвонили. Дякую.

Почувши це, лікар, здається, полегшено зітхнув.

— Так і зробіть. Бажано, щоб ми зустрілись якомога швидше. Батько не може говорити, але, напевне, зрадіє, коли ви приїдете.

— Але ж він непритомний, хіба ні?