На третій день перебування гостя в маленькому замку туди з’явився відвідувач і почав віддавати іспанському сімейству поклони, яким позаздрив би іспанський гранд. Це був високий сивоволосий і дуже красивий джентльмен з блискотливими нігтями, манжетами і запонками. Проте в його довгому обличчі не було й сліду тієї млосности, яку карикатуристи пов’язують з білосніжними манжетами і манікюром. Воно було напрочуд живе і рухливе, а очі дивилися гостро і прямо, що дуже рідко поєднується з сивим волоссям. Усе це разом могло б видати національність відвідувача, так само, як і деяка гугнявість, що псувала його вишукану мову. Так, це був сам Грендисон Чейз із Бостона, американський мандрівник, який відпочивав від подорожей у такому ж замку і на такому ж пагорбі. Тут, у своєму маєтку, він насолоджувався життям і вважав свого привітного сусіда однією з пам’яток місцевої старожитности. Бо Фламбо, як ми вже говорили, вдалося глибоко пустити в цю землю корені, і здавалося, що він провів віки серед своїх виноградників і смоківниць. Він знову називався своїм справжнім ім’ям — Дюрок, бо «Фламбо», тобто «факел», — це лиш псевдо, під яким такі, як він, ведуть війну з суспільством.

Фламбо обожнював дружину і дітей, з дому йшов тільки на полювання і здавався американському мандрівникові втіленням тієї респектабельної життєрадісности, тієї розумної любови до достатку, яку американці визнають і шанують у середземноморських народах. Камінь, що прикотився із заходу, був радий відпочити біля південного каменя, який встиг обрости таким пишним мохом.

Містерові Чейзу вже доводилося чути про отця Бравна, і він заговорив з ним особливим тоном, до якого вдавався при зустрічах із знаменитостями. У ньому прокинувся інстинкт інтерв’юера — стриманий, але неприборканий. Він учепився в отця Бравна, як щипці в зуб, — треба визнати, без жодного болю і з тією спритністю, яка властива американським дантистам.

Вони сиділи в дворику, під навісом, — в Іспанії часто входять у будинок через напівкриті внутрішні дворики. Сутеніло. Після заходу в горах відразу стає холодно, і тому тут стояла невелика піч, що блимала червоним оком, немов гном, і малювала на плоских плитах мерехтливі візерунки. Але жоден відблиск вогню не досягав навіть нижньої цеглини високої голої стіни, що підносилася над ними в темно-синє небо. У напівтемряві нечітко вимальовувалися широкі плечі і великі, як шаблі, вуса Фламбо, який разу раз піднімався, цідив з бочки темне вино і наливав його в келихи. Священик, що схилився над піччю, в його тіні видавався зовсім маленьким. Американець спритно нагнувся вперед, спершись ліктем об коліно; його тонке і гостре обличчя було освітлене, очі як і раніше випромінювали розум і цікавість.