Перевіривши, що комп’ютер перейшов у режим «передачі», я застукав по клавіатурі.
> Якщо тобі так хочеться, я приймаю твою метафору. Тільки я не можу зрозуміти одного. Навіть якщо ти справді «стала ні чого не придатною» і страждаєш «невиліковною хворобою», то чого мусила йти до Нобору Ватая? Чому не залишилася тут, зі мною? Хіба не заради цього ми одружилися?
> Якщо тобі так хочеться, я приймаю твою метафору. Тільки я не можу зрозуміти одного. Навіть якщо ти справді «стала ні чого не придатною» і страждаєш «невиліковною хворобою», то чого мусила йти до Нобору Ватая? Чому не залишилася тут, зі мною? Хіба не заради цього ми одружилися?
Мовчанка. Здавалось, її гнітючий тягар можна відчути руками. Сплівши пальці, я поклав руки на стіл і глибоко вдихнув. На екрані з’явилася відповідь:
> Я зараз перебуваю тут тому, що для мене це найкраще місце, незалежно від того, подобається воно мені чи ні. Бо мушу тут перебувати. Я не маю права вередувати. Ми не можемо зустрітися, навіть якби я цього хотіла. А ти думаєш, що я не хотіла б тебе побачити?..
> Я зараз перебуваю тут тому, що для мене це найкраще місце, незалежно від того, подобається воно мені чи ні. Бо мушу тут перебувати. Я не маю права вередувати. Ми не можемо зустрітися, навіть якби я цього хотіла. А ти думаєш, що я не хотіла б тебе побачити?..
Куміко, здавалось, на мить затамувала подих, а потім її пальці забігали по клавіатурі.
> Так що, будь ласка, більше не муч мене цим. Якщо можеш щось для мене зробити, то це якомога швидше забути про моє існування. Викинути з пам’яті час, — який прожили разом, наче його й не було. Так буде найкраще для нас обох. Я впевнена.
> Так що, будь ласка, більше не муч мене цим. Якщо можеш щось для мене зробити, то це якомога швидше забути про моє існування. Викинути з пам’яті час, — який прожили разом, наче його й не було. Так буде найкраще для нас обох. Я впевнена.
Я відповів:
> Ти сказала, що хочеш, щоб я про все забув, залишив тебе в спокої. Та водночас звідкись у цьому світі ти звертаєшся до мене, просиш допомоги. Твій слабенький голос я виразно чую тихими ночами. Це, безперечно, твій голос. От що я думаю. Одна Куміко й справді намагається віддалитися від мене і, напевне, має для цього причини. А інша відчайдушно пробує до мене дістатися. Я в цьому твердо переконаний. І хоч би що ти мені казала, я не можу не вірити тій Куміко, яка просить у мене допомоги й хоче до мене наблизитися. Хоч би які були причини, я ніколи не зможу так просто тебе забути, викинути з пам’яті час, прожитий разом. Бо неможливо закреслити все, що було в моєму житті. Це все одно що закреслити самого себе. Щоб таке зробити, я мушу знати, які для цього є вагомі причини.