Та хоч як я в них вчитувався, скільки пробував бути неупередженим, не зміг зрозуміти, що він насправді хоче сказати. Кожний його аргумент, кожне твердження здавалися по-своєму логічними, але, взяті разом, урешті-решт заводили мене в глухий кут. Навіть підсумувавши всі подробиці, я не бачив виразної цілісної картини його світогляду. І не тому, що йому не вистачало чітких і ясних висновків. Вони були. Але він їх приховував. Нобору Ватая здавався мені людиною, яка в зручний момент відчиняє потрібні двері й, висунувшись назовні, голосно щось проголошує, а потім, хряснувши дверима, знову ховається.

Скажімо, в одній своїй журнальній статті він написав, що ніякі політичні та інші людські сили в сучасному світі не можуть стримати руйнівну енергію, породжену велетенською різницею економічного розвитку різних регіонів, і що згодом це призведе до лавиноподібних структурних змін у світі.

«Якщо зняти обруч з цієї бочки, світ перетвориться на велетенську купу й міжнародна мова моралі (хочеться назвати її „спільними принципами“), раніше самозрозуміла, перестане або майже перестане функціонувати. А щоб з цього безладу народилися „спільні принципи“ нового покоління, напевне, доведеться чекати довше, ніж думає більшість людей. Словом, ми стоїмо перед такою глибокою, довготривалою духовною кризою, що аж дух перехоплює. Тож, природно, внаслідок таких крутих змін Японія опиниться перед необхідністю докорінної перебудови повоєнного політичного, суспільного й духовного устрою. У багатьох галузях — політиці, економіці й культурі — доведеться починати з чистого аркуша, переглядати й закладати нові основи. Те, що раніше вважалося самоочевидним і не викликало жодних сумнівів, раптово втратить свою законність. Звичайно, у цьому разі з’явиться також добра нагода для перетворення Японії як держави. Однак, за іронією долі, у такий рідкісний момент ми не маємо напохваті „спільних принципів“, що потрібні як орієнтири для цієї „перебудови“. Можливо, зіткнувшись з таким фатальним парадоксом, ми розгубимось і замремо, коли помітимо, що нагальна потреба в „спільних принципах“ спричинена не чим іншим, як їхньою втратою».

Ось так коротко можна передати суть цієї досить довгої статті.

«У житті людина не може діяти без жодних орієнтирів, — писав Нобору Ватая. — Вона потребує принаймні тимчасової, гіпотетичної моделі принципів. У наш час Японія може запропонувати хіба що модель, що ґрунтується на принципі „ефективності“. Якщо „економічна ефективність“ упродовж багатьох років завдавала комунізму ударів і привела його до краху, то, можливо, тепер, коли ми переживаємо хаос, варто взяти її на озброєння як практичний критерій. Поміркуймо: що треба зробити для підвищення ефективності? Чи народили ми, японці, у повоєнні роки яку-небудь іншу філософію або щось подібне до філософії? Однак ефективність має силу, поки існує спрямованість зусиль. Якщо спрямованість пропадає, то ефективність умить стає безсилою. Так само навіть треновані веслярі нічого не вдіють, якщо човен, зазнавши аварії посеред моря, втрачає напрям руху. Рухатися ефективно в неправильному напрямі — це гірше, ніж узагалі не рухатися. Визначення правильного курсу — принцип вищого ступеня керівництва. Та саме його нам зараз не вистачає. Різко не вистачає».