— Уже друга стаття? — запитав я.

— Так, друга, — сказала Мускат. — Щоправда, недавно ще один журнал надрукував подібний матеріал. На щастя, ніхто не помітив зв’язку між ними. Принаймні наразі.

— І щось нове відкрилося? Про нас?

Вона потяглася рукою до попільнички, старанно погасила сигарету і ледь-ледь похитала головою. Зелені кліпси злегка хитнулися, немов крильця метеликів напровесні.

— Нічого особливого, — відповіла вона і після короткої паузи вела далі: — Хто ми і що робимо — ще ніхто не знає. Тижневик залишу, можете прочитати потім, якщо цікаво. До речі, мені шепнули, що маєте шуряка, відомого молодого політика. Це правда?

— Правда. На жаль, — сказав я. — Старший брат моєї дружини.

— Тієї, що пропала? — уточнила Мускат.

— Саме тієї.

— Він здогадується, що ви тут робите?

— Знає, що я щодня сюди приходжу. Знає, що я щось тут роблю. Його людина вислідила. Схоже, що він непокоїться через те, що я тут щось роблю. Гадаю, нічого більше не знає.

Мускат задумалася над моєю відповіддю, потім підвела очі й запитала:

— Ви його не дуже любите?

— Справді, не дуже.

— І він вас недолюблює?

— Не сумніваюсь.