Андрій рішуче став між ними:

— Стоп! Ша! Розійшлися! Ти знайшов, коли згадувати про дитинство, — Левченко ще не зрозумів, чи треба готовий співчувати бандитові й зраднику, тож розвернувся до Ігоря: — А ти теж хороший. Казки розповідаєш. А нам — слухати. Закрий рота. Ти, Жора, теж. Далі говоримо тільки по ділу. Тим більше, Вовче, він діло говорить.

— Хто? — питання прозвучало награно, адже Ігор чудово розумів, про кого говорить Левченко.

— Наш товариш, — Андрій навмисне наголосив на останньому слові. — Ми вороги. Громадянин Теплов прекрасно це знає. Нема смислу це від нього приховувати, так чесніше. Але поки ми тут, у лісі, він наш товариш. Всі в одному човні, сказано. Треба часом визнавати, що вороги теж кажуть правильно.

— Визнаю, — змирився Вовк. — У чому правий?

— Там, далі, по колії за стовпом, мін може й не бути. Зате цілком може бути, що їх натикали кругом.

— Варіанти?

— Мало, — визнав Андрій. — За інших обставин ще можна обережно обстежити все кругом. Навіть викликати саперів. Зараз… навіть не знаю. Не підемо ж ми троє навмання в різні сторони…

— Не треба, — Вовк для чогось старанно потер долоні об штани. — Я трохи знаю саперну справу. На фронті довелося як ставити міни, так і знімати.

— Пропозиції?

— Йти шляхом найменшого опору, — Ігор кивнув вперед на прокладену колію. — Там або міни є, або нема.

— Багатий вибір, — оскалився Теплий. — Головне, Офіцере, мудрий. Як кажуть товариші командири, стратегічний.

Левченко вирішив не слухати Жору, хоч погоджувався з ним.

— Поясни.

— Складно тільки на перший погляд, — мовив Ігор. — Припустимо, цей стовп для того, аби збити з пантелику. Щоб ми чи такі, як ми, пішли в обхід і попалися. Стане ясно, коли перевіримо, чи справді там заміновано. Якщо міни стоять, цілком можна спробувати обережно розчистити прохід. Їх тут багато не натикали.

— Чому?

— Бо ставили їх, виглядає, перед самим відступом. Навряд табір чи об'єкт, до якого ми прямуємо, згортали довго та планомірно. Я хоч і сидів уже на той час у тюрмі, знаю: наступали наші стрімко, йшли у цьому напрямку на прорив. Мене, чесно кажучи, взагалі дивує, чому тут мінне поле.

— Тобто?

— Охороняти після згортання й ліквідації нема чого. Лише припускаємо, що там міг лишитися сейф. Раз є табличка з попередженням і напевне можуть стояти міни, значить, там дійсно щось лишилося. А той, хто мінував, місце оберігає. Й мав намір туди повернутися.

Ось ще фрагмент, подумав Левченко.