Ось із якого часу довкола Сатанова почали з'являтися жертви тих, кого без того перелякані окупаційним режимом люди вважали вовкулаками.

Чому появу понівечених тіл прямо пов'язували з повнею, а також — чому воїни–вовки здебільшого терзали жертвам горло, у Нещерета досі не було відповіді. Натомість відразу ж після перших «прогулянок» своїх підопічних він зрозумів: увійшовши в смак, повною мірою відчувши себе мисливцями, вони вже не зупиняться. Й стануть чим далі, тим більш неконтрольованими.

— На жаль, Андрію, ті вигадники, хто всякий раз прописував подібний сумний фінал, починаючи від шанованого мною Герберта Веллса, мали рацію, — зітхнув доктор. — Вони давали волю фантазії, придумуючи неймовірні історії. Зате кінцівки здебільшого схожі й відповідають життєвій правді: творіння рано чи пізно нападає на свого творця. Підопічних, тих, хто вижив, лишалося тут семеро. Куратори вирішили тимчасово згорнути експеримент. Й далі мізкувати, яку користь для рейху матиме руйнівний потенціал моїх воїнів. Але знову втрутилася війна, тепер уже — остаточно.

— Як?

— Наступ, Андрію. Стрімкий наступ Червоної Армії. Наш об'єкт підлягав ліквідації. Наскільки я знав свою долю, мене збиралися переправити в Дахау, у концтабір. Там потрібні були мої знання. Німці ж не припиняли досліджувати людську природу… Проте сталася несподіванка. Ніхто не чекав, що наші підопічні відчують небезпеку, — Нещерет вкотре за весь час зітхнув. — Вони знищили тут усіх. Тим самим, за вдалим збігом обставин, допомогли зберегти сейф. Його ж хотіли підірвати, разом із документацією. Воїни–вовки вирвалися з блоку, де їх тримали, й довели плідність та результативність моїх експериментів. Звісно, все це потребує вдосконалення. Але початок прокладено.

— Ви хочете сказати, — Левченкові раптом перехопило подих, — у цьому місці… цьому лігві… Зграя?

— Якщо троє — зграя, тоді так. Наглядачі відкрили вогонь. Троє загинули. Мене врятував Лобо. З усіх він єдиний виявився певною мірою керований. Тобто, справді перспективний, вдалий екземпляр. Максимально наближений до результату, котрий я хотів отримати на початках. Слухався мене, не робив зайвого без наказу. Інших не вдалося приборкати до кінця. Не знаю, чому Лобо до мене прив'язався, а з рештою так не виходило. Потім… Ми відсиджувалися тут, у лісі. Недовго, в мене ж були при собі документи на ім'я того, ким ви мене знаєте. Коли сюди прийшли червоні, почався звичний бюрократичний хаос. Таке буває, щойно одна армія відбиває в іншої армії територію та займає її. Це допомогло стати лікарем у маленькому селищі. Лишалося причаїтися й чекати. Коротко — все. Нарешті скінчив. Є нез'ясовані деталі, Андрію?