— Авжеж, звичайно, — знічено витиснув із себе Хельге Клементсен, мовби щойно згадав про давно забуту домовленість.

Харрі завмер, стараючись не проґавити ані найменшої деталі того, що відбувається; очі його пожадливо ловили кожний рух, помічаючи навіть мізерні зміни міміки. Двадцять п’ять секунд. Продовжуючи фіксувати час за годинником над вхідними дверима, боковим зором він усе ж таки бачив, як управитель відмикає банкомат, дістає звідти дві довгасті металеві касети для грошей і передає їх чоловікам. Усе відбувалося швидко і в цілковитому мовчанні. Пять-десять секунд.

— А це тобі, старий! — Невисокий вийняв зі свого кейса дві точно такі ж касети і простягнув Хельге Клементсену. Судомно глитнувши слину, управитель кивнув, узяв касети і вставив їх у банкомат.

— Приємних вихідних! — побажав низенький, із задоволенням потягнувся всім тілом і взяв свою валізу. Півтори хвилини.

— Гей, послухай-но, не поспішай, — зупинив його Хельге.

Невисокий завмер.

— А квитанція?

Повисла пауза. Деякий час ті, що ввійшли, мовчки дивилися на щуплого сивого управителя, потім, як по команді, розсміялися. Сміх був тоненький, гучний, із верескливими, ледве не істеричними нотками — викапані наркомани.

— Ти що, серйозно думав, що ми так і підемо? Ось просто так оддамо тобі два мільйони без усякої квитанції?!

— Ну-у… — зам’явся Хельге Клементсен. — Минулого тижня один із ваших мало не забув.

— Зараз в інкасації стільки новеньких. — Низенький і Клементсен по черзі розписались у квитанції, і кожний узяв собі по копії — жовтій і рожевій відповідно.

Дочекавшись, коли інкасатори вийдуть, Харрі знову зиркнув на годинник. Дві хвилини десять секунд.

Крізь скляні двері він бачив, як білий інкасаторський автомобіль із фірмовою емблемою «Нордеа» від’їхав од будівлі філії банку.

Розмови у приміщенні поновилися. Харрі міг би й не перераховувати всіх тих, хто в цю мить перебував усередині, одначе він усе ж таки зробив це. Семеро. Троє за стойками і троє перед ними, включаючи немовля, а також хлопець у штанях від робочого комбінезона, він щойно ввійшов і став біля столика в центрі, щоб переписати номер рахунку в платіжну квитанцію, видану, Харрі це знав, туроператором «Саги Сульрайсер».

— Адьйо, — попрощався Август Шульц і зачовгав до виходу.

Годинник показував 15.21. Отут усе й розпочалося.

Харрі помітив, що, коли двері відчинилися, Стіне Гретте стрепенулася було, але тут же знову поринула в читання своїх паперів. Потім вона знову підвела голову, цього разу значно повільніше. Харрі перевів погляд на вхідні двері. Чоловік, який увійшов, розстебнув блискавку свого глухого комбінезона й дістав довгастий оливково-зелений предмет із воронованою вставкою, що виявився не чим іншим, як автоматичною гвинтівкою АС-3. Темно-синя вовняна шапочка приховувала все обличчя чоловіка, за винятком очей. Харрі знову почав відлік від нуля.