— Це дійсно правда? — запитав Харрі, витягнув запальничку і підніс її до сигарети.

— Так^звичайно, — відповів Симон. — У південноєвропей-ських циган увійшло до звичаю, що молодший брат або син відбуває термін за засудженого, якщо в того є сім’я, яку йому треба утримувати. А у Стефана сім’я була. Для нас це справа честі, розумієш?

— Але власті, напевно, розібралися?

— Е-е, — Симон махнув рукою. — Для них циган є циган.

І якщо він сидить за те, чого не вчиняв, значить, напевно винен у чомусь іншому.

— А хто дзвонив?

— Цього вони так і не з’ясували. Але тієї ж ночі зникла Марія. І її більше ніколи не бачили. Поліцейські привезли Расколя в Тоєн пізно вночі. Стефан відбрикувався, вергав прокляття, але його зв’язали й винесли в машину. Анні було два роки, вона лежала в ліжку, кричала, кликала маму, і ніхто, ні чоловіки, ні жінки, не могли її заспокоїти. Аж поки до вагончика ввійшов Расколь і взяв її на руки.

Вони пильно вдивлялися в двері банку. Харрі подивився на годинник. До закриття залишалося декілька хвилин.

— А що сталося потім?

— Коли Стефан відбув термін, він одразу ж виїхав із Норвегії. Я іноді зв’язувався з ним по телефону. Він багато їздив.

— А що з Анною?

— Вона росла у вагончику. Расколь віддав її до школи. У неї з’явилися нециганські друзі. І нециганські звички. Вона не бажала жити, як ми. їй хотілося робити те, що робили її друзі, — самій приймати рішення, самій заробляти на життя, мати своє житло. Відтоді, як вона отримала в спадок від бабусі квартиру й переїхала на Соргенфрі-гате, ми з нею взагалі не спілкувалися. Вона… так, вона сама вирішила виїхати. І лише Расколь хоч якийсь контакт із нею підтримував.

— Як гадаєш, вона знала, хто насправді її батько?

Симон знизав плечима:

— Наскільки мені відомо, цніхто нічого їй не говорив, але, я упевнений, вона знала.

Виникла невелика пауза.

— Ось тут це сталося, — нарешті сказав Симон.

— Перед самісіньким закриттям, — уточнив Харрі. — Як зараз.

— Він би не застрелив Льонна, якби не вважав, що зобов’язаний це зробити, — сказав Симон. — Він зробив те, що мусив зробити. Адже він воїн, розумієш?

— Ніяких тобі хихотливих наложниць.