Усе було тихо, шум машин долітав до неї приглушеними й слабкими звуками, він був майже нереальний, глухе шепотіння з іншого світу, яке не мало нічого спільного із цим зачарованим світом. Вона увійшла до безлюдної зали зі шторами, яка теж була схожа на казковий замок, де висіли від стелі до підлоги довгі штори з оксамиту, тюлі та шовку. Ще маленькою дівчинкою вона стояла тут і дивувалася, тримаючи за руку свою матір, яка, як невдовзі дізналася мала Александра, ніколи не приходила щось купувати, а лише дивитися, дивуватися й мріяти. «Гарно роздивися все це, — сказала вона Алекс, — такі бідняки, як ми, не можуть собі цього дозволити. Але вони не можуть нам заборонити дивитися на це».

На багатому Заході ніколи не вистачало грошей на покупки, навіть у найкращі часи, коли батько ще мав роботу, а у матері була станція прибирання. Вони нечасто залишали свою Боксхагенерплац, а коли зрідка приїжджали на Захід — на Курфюрстендамм, в «КаДеВе» та на Тауенцієнштрасе{1} — для її батька це були лише символи марнотратного капіталізму, Захід був Вавилоном гріхів, яких він уникав, як диявол святої води. Без наполегливості матері впертий старий не погодився б і на кілька літніх візитів до зоопарку. Але Еміль Райнгольд також розумів, що пролетарським дітям не слід відмовляти в чудесах природи. Алекс ніколи не дивилася на істот, які мучилися за ґратами, навіть на білих ведмедів, про яких вона думала дорогою назад, тому що вся родина Райнгольдів регулярно йшла по Тауенцієнштрасе, перш ніж сісти в метро на Віттенбергплац і поїхати назад на схід. Уже з перших вітрин Еміль Райнгольд починав свою проповідь про надмірності капіталізму, тоді як Алекс та її мати замислено й замріяно розглядали ці вітрини. Вже тоді вітрини «КаДеВе» чарівним чином вабили Алекс. Тоді в очах матері можна було побачити давно згаслі мрії, наприклад, мрію про краще життя, про таке життя, яке їй точно не могла запропонувати диктатура пролетаріату. Батько ніколи нічого з цього не помічав. Або не хотів помічати. Він продовжував проповідувати, і його сини були уважними слухачами, особливо Карл, який завжди ставився до всього дуже серйозно. Карл, пролетарський принц, видатний комуніст. А тепер? Тепер йому доводиться ховатися від поліції, як і його молодшій сестрі-крадійці.

Алекс була вже майже на ескалаторах, коли один звук повернув її в сьогодення, різке клацання, набагато ближче й чіткіше, аніж приглушений гуркіт транспорту. Вона миттєво присіла за двома величезними рулонами тканини й прислухалася. Щось вдарилося об скло, вона почула брязкіт, що залишив подряпину на одному з вікон. Вона намагалася визначити природу цих звуків. Тріпотіння, потім воркування. Виходячи зі свого укриття, вона побачила силуети двох голубів у неоновому світлі, що примостилися на підвіконні за вікном.