Ще у XX столітті космічні об’єкти можливо було досліджувати лише за допомогою прольотів повз них спеціальних дослідних зондів. Цього ж разу відбудеться справжня посадка — така ж новаторська по-своєму, як і перші кроки Армстронга та Олдріна поверхнею Місяця у 1969-му.

І доктор Гейвуд Флойд, ветеран місії на Юпітер 2010―2015 років, у своїй уяві полинув у відкритий космос, назустріч тій примарній гості, що знову поверталася до них із глибин Усесвіту, секунда за секундою набираючи швидкість, готуючись пройти навколо Сонця. А між орбітами Землі та Венери ця найвідоміша з усіх комет має зустрітися з іще не до кінця укомплектованим космічним лайнером «Юніверс» під час найпершого його польоту.

Де саме мало статися це рандеву, ще не визначено, але Гейвуд Флойд своє рішення вже ухвалив.

— Ну що ж, комето Галлея, я йду… — прошепотів він.

Розділ 2. Перше спостереження

Це неправда, що для того, щоб гідно оцінити істинну велич усипаних зірками небес, треба покинути Землю. Навіть у відкритому космосі зоряне небо має вигляд аж ніяк не чарівніший, ніж коли зовсім безхмарної ночі дивитися на нього десь із високої гори, далеко від будь-якого джерела штучного освітлення. Утім, навіть попри те, що за межами земної атмосфери зірки світять яскравіше, людське око не в змозі реально відчути цю різницю, і жодне оглядове віконце чи ілюмінатор не дозволять вам насолодитися таким приголомшливим видовищем, яке ви зможете спостерегти, коли лише одним-однісіньким поглядом охопите за раз аж половину небесної сфери.

Одначе Гейвуд Флойд був цілком задоволений і тим зоряним краєвидом, який відкривався з ілюмінатора його каюти, а особливо в ті моменти, коли житлова зона опинялася на тіньовому боці космічної лікарні, що не тільки рухалася навколоземною орбітою, а й без упину дуже-дуже повільно оберталася довкруж власної осі. І тоді в прямокутній рамці ілюмінатора не було зазвичай нічого, крім зірок, планет і туманностей. А іноді, засліплюючи собою все інше, там яскраво палало незмигне око Люцифера, нововиниклого суперника Сонця.

Зазвичай хвилин за десять до настання такої штучної ночі Флойд повністю вимикав у себе в каюті все освітлення — і навіть отой сигнально-аварійний червоний вогник, — щоб заздалегідь цілком адаптуватися до темряви. І хоча, як на космічного інженера, дещо запізно у своєму житті він пізнав був насолоду від спостереження за зірками простим оком, зате тепер умів миттю розпізнавати практично будь-яке сузір’я, навіть побачивши мигцем лише якусь його маленьку частинку.

У травні, коли комета мала якраз перетинати орбіту Марса в бік Сонця, мало не кожної «ночі» Флойд шукав її на «зоряних картах» свого ілюмінатора. І хоча її було б легко помітити, скажімо, у якийсь хороший бінокль, та Флойд уперто відмовлявся скористатися чимось подібним: для нього це була така собі маленька гра, мета якої полягала в тому, щоб перевірити, як добре його старі очі зможуть упоратись із цим завданням. Нехай там двоє якихось астрономів із Мауна-Кеа[7] і стверджували, що спостерігали вже комету візуально, та їм ніхто не вірив, а до подібних заяв з боку інших постійних мешканців «Пастера» Флойд ставився ще скептичніше.