— Ваш батько ще за життя хотів якомога скромнішого похорону. Кремації в достатньо простій домовині. Сказав, що зовсім обійдеться без вівтаря, церемонії, читання сутр, посмертного імені, квітів і промов. Не хотів й особистої могили. Мовляв, згодний, щоб його останки після кремації залишилися в якомусь спільному склепі. А тому, якщо ви не заперечуєте…

На цьому чоловік запнувся і великими чорними очима подивився запитливо на Тенґо.

— Якщо батько цього хотів, то і я не маю заперечень, — дивлячись співрозмовнику прямо в обличчя, сказав Тенґо.

Розпорядник кивнув й опустив очі вниз.

— Отже, сьогодні буде остання ніч перебування рідні з покійником, якого ми помістимо в нашій фірмі. Після того фірма відвезе його завтра пополудні, о першій годині, до найближчого крематорію. Ви не заперечуєте?

— Не заперечую.

— Будете присутніми на кремації?

— Буду, — відповів Тенґо.

— Гаразд, — ніби полегшено зітхнувши, сказав розпорядник. — Мені незручно про це зараз говорити, але цей документ я показував вашому батькові за його життя. Ви могли б його схвалити?

Після цих слів своїми довгими пальцями, схожими на комашині лапки, розпорядник вийняв з папки рахунок і передав його Тенґо. Майже необізнаний з похоронними справами, він, однак, з першого погляду зрозумів, що похорон обійдеться досить дешево. І, ясна річ, заперечень не мав. Узяв кулькову ручку й підписався на документі.

Ще перед третьою прийшов адвокат і в присутності Тенґо якийсь час розмовляв з розпорядником фірми ритуальних послуг. Як фахівець з фахівцем, вони обмінялися короткими фразами. Про що була розмова, Тенґо не зовсім добре розумів. Схоже, вони добре зналися. Мабуть, у маленькому містечку всі знають усіх.

Перед непримітним чорним ходом біля покійницької стояв фургон фірми ритуальних послуг. Усі його вікна, крім водійських, були темні, а чорний корпус без жодних написів і знаків. Сухорлявий розпорядник удвох із сивим водієм перенесли батька на ліжко з коліщатами й підштовхнули до фургона. Спеціальної конструкції, з високою стелею і рейками, фургон дозволяв перемістити ліжко всередину.

Гримнувши задніми дверима й уклонившись Тенґо, розпорядник заліз в автомобіль, і той рушив. Четверо людей — Тенґо, адвокат, медсестра Тамура й медсестра Омура — провели чорну автомашину фірми «Тойота» складеними докупи долонями рук.

Адвокат і Тенґо вели розмову в кутку їдальні, сидячи один навпроти одного. Адвокат, здавалось, мав років сорок п'ять і, на відміну від розпорядника фірми ритуальних послуг, був досить огрядним. Хоча стояла зима, він обливався потом. А що вже говорити про літо — тоді, напевне, він страшно мучився. Його сірий вовняний костюм різко відгонив інсектицидами. Над його вузьким чолом росло надто густе чорне волосся. Опасисте тіло й густе-прегусте волосся ніяк не гармоніювали між собою. Повіки були важкими й опухлими, очі — вузькими, та якщо добре придивитися, то в глибині вони начебто світилися приязню.