— Вона мала б радіти, що ми гарантуємо їй безпеку й не порушуємо питання про вбивство лідера.

— Однак вони домагаються докладнішої інформації. Мовляв, чому ми хочемо зустрітися з Аомаме. Чому прагнемо замирення з ними? Про що конкретно збираємося вести переговори?

— Якщо вони домагаються інформації, то це означає, що нічого точно не знають.

— Ваша правда. Та водночас і ми про них не маємо точної інформації. Все ще не знаємо причини, чому вони задумали такий ретельний план і витратили стільки зусиль, щоб убити лідера.

— У всякому разі, нам треба чекати від них відповіді й водночас не припиняти пошуку Аомаме. Навіть якщо при цьому доведеться наступити комусь на хвіст.

Зробивши коротку паузу, Голомозий сказав:

— У нас міцна організація. Ми можемо зібрати людей і швидко та ефективно діяти. Ми цілеспрямовані, з високим бойовим духом і в разі потреби здатні на самопожертву. Але якщо говорити про нашу технічну підготовку, то ми — лише випадковий набір аматорів, що не пройшли спеціального тренування. Порівняно з нами протилежна сторона — професіонали зі своїм ноу-хау, які діють холоднокровно і в жодному разі не вагаються. Мають у всьому великий досвід. Бо, як ви знаєте, Усікава-сан не був роззявою.

— Що конкретного ви збираєтесь робити зараз, щоб не припиняти пошуку?

— Найдоцільніше було б скористатися тими цінними розвідувальними даними, які, здається, зібрав Усікава-сан. Будь-якими.

— Виходить, що власних цінних розвідувальних даних ми не маємо?

— Та начебто, — щиро визнав Голомозий.

— Мусимо розшукати і впіймати Аомаме, незважаючи ні на загрози, ні на жертви. Якомога швидше.

— Це — нам наказ «віщого голосу», чи не так? — сказав Голомозий і повторив: — Якомога швидше впіймати Аомаме, незважаючи ні на загрози, ні на жертви.

Начальник промовчав. До подальшої інформації Голомозий не мав доступу, оскільки не належав до керівництва секти, а був лише керівником виконавчого підрозділу. А проте він знав, що, можливо, то було останнє повідомлення, яке жриці від них почули.

Коли Голомозий проходив туди-сюди повз останки Усікави в холоднючій кімнаті, в його свідомості щось промайнуло. Він зупинився і, невдоволено насупивши брови, спробував те щось розпізнати. Коли Голомозий спинився, Кінський хвіст біля дверей злегка змінив позу, довго видихнув і центр ваги свого тіла змістив на іншу ногу.

«Коендзі», — згадав Голомозий, копирсаючись на темному дні пам'яті. Поволі, обережно, намацував тонку нитку. Хтось, пов'язаний з цією історією, мешкав у кварталі Коендзі. Та, власне, хто?