Йдучи до будівлі Сейму по Шовковичній, Гайдук відчув задушливий запах гару: то палали російські ліси й торф'яники, дими з півночі піднімалися високо вгору, застеляючи сонце й викликаючи на берегах Дніпра сутінковий ефект — наче починалося затемнення сонця. Гірчило в горлі, й Гайдук згадав розповіді батька, якому про це оповідав дід: як радіоактивна хмара, що повзла на Київ під час чорнобильської катастрофи, викликала у киян біль у горлі й незвичний металевий присмак.

З нагоди засідання Гайдук вдягнув літній генеральський мундир світло-кремового кольору замість звичайного зручного камуфляжу: гетьман надавав великого значення питанням форми і порядку.

Встиг перекинутися кількома словами зі своїм першим заступником, генерал-хорунжим Іванишиним, який передав йому таємні зведення про події в світі й Україні за останні три дні. Іванишин словом не обмовився про загибель Заура Хамзина — може, ще не знав?

Гайдук, згідно з регламентом, сів за президіальним столом, праворуч від гетьманського крісла. Затишний зал засідань Сенату був заповнений: прийшли всі члени Ареопагу, крім Голембієвської, яка відвідувала з офіційним візитом Варшаву; в залі зібралося багато незнайомих людей — мабуть, гетьман запросив на засідання чиновників Міністерства закордонних справ та Міноборони.

Всі чекали гетьмана, який запізнювався. Гайдук побачив Фрідмана. Той, виблискуючи скельцями пенсне, байдуже ковзнув поглядом по Гайдукові, наче це була стара шафа в нудному інтер'єрі вбогої контори. Крейда не помічав Гайдука, бо заглибився в якісь папери, іноді роблячи позначки і ставлячи підпис. «Що він підписує? — подумав Гайдук. — Невже смертні вироки?»

«Сьогодні ж, одразу після засідання РНБ, подам у відставку, — остаточно вирішив він. — Так більше продовжуватися не може. Ніяких змов, ніяких переворотів, ніякої політики. Інакше я стану схожим на цих... Мушу йти звідси, поки не пізно. Поїду з Боженою... Але куди? До Польщі? До Канади? До Австралії? Ось-ось почнеться глобальна війна. Четверта світова. Хіба можна від неї втекти? І що про мене скажуть підлеглі? Боягуз, дезертир».

Раптом побачив, що всі стоять.

Прийшов гетьман. Був він у ясно-червоному жупані кольору свіжої молодої крові, при гетьманському кинджалі у золотих піхвах. Слідом за ним з'явився генерал-полковник Вітольд Ярополкович Клинкевич у чорному жупані, який робив його схожим на ченця. Вітольд подав папку з паперами гетьману і сів по ліву руку голови держави, хоча це регламентом не передбачалося. Гайдук побачив міністра оборони Прядка, який запізнився, і тепер обережно, вибачаючись, пробирався на своє місце, боячись викликати гнів гетьмана.