Дорога тета Марта,

Ось уже двадцять днів, як я перебуваю на території Посольства невідомо в якій якості — чи то почесної гості чи арештантки. Звичайно, я безмежно вдячна послу О'Саллівану за все те, що він зробив, аби врятувати мене, наражаючись на серйозний конфлікт з тутешніми властями, мстивість яких дорівнює їхній продажності. Ви уявити, тета, не можете, що я пережила в ті хвилини, коли ці бандити з Державної Варти ломилися у квартиру, погрожуючи застосувати газові гранати...

Звичайно, я була щаслива, опинившись у Посольстві, де мені надали окрему кімнату і оточили увагою. Але разом з тим я почувалася глибоко нещасною, знаючи, що генерал Гайдук — людина, яка так багато зробила для України — сидить у в'язниці, несправедливо звинувачений у зраді — ким? Гетьманом, який виявився мерзенним зрадником, за що Бог його покарав.

Я б дуже хотіла, дорога тета, щоб Ви не сердилися на мене — бо Ви єдина, хто в мене є в світі, бо з Аскольдом, хоч він і мій брат, мене мало що поєднує. Я просто не могла залишити Київ, поки не з'ясувалася ситуація з генералом Гайдуком. Я його дуже кохаю, він врятував мені життя, я пережила з ним такі хвилини щастя, що, здавалося, забула свої страждання на базі Менсфілд... Але коли генерал Гайдук був заарештований, я з жахом уявила подібність ситуацій, — маю на увазі історію Діка Стоуна — і подумала, що наді мною висить якесь прокляття: можливо, я приношу тим, кого кохаю, нещастя... Слава Богу, генерал Гайдук вже на свободі, хоч і в небезпеці. Ти не уявляєш, тета, що робиться в цій країні: обидва телевізійні канали, що перебувають під контролем уряду, вдень і вночі оббріхують генерала Гайдука, не забуваючи при цьому і мене. Наші дипломати розповідають, що в усьому місті висять портрети Гайдука «WANTED», з обіцянкою сплатити 1 млн. глобо тому, хто його здасть. По телебаченню показували якогось старого діда, який ніби допоміг утекти генералу (його теж розшукують). Взагалі, тутешні власті наче сказилися після втечі Гайдука. Кажуть, що ряд осіб, підозрюваних у сприянні втечі, заарештовано.