Христос умер, ищите истину в себе!

Він та його почет приклали долоні правої руки до чола і завмерли на хвилину. Це був жест смертохристів, що прийшов на зміну традиції осіняти себе хрестом. Він означав, що людині треба спиратися лише на розум, на тверезий розрахунок, а не на серце чи душу.

Клинкевич повторив цей жест і підвівся з колін. Борисогліб Чикирисов підніс до нього блюдо з Євангелієм і попросив покласти праву руку на чорну книжку.

— Повторяйте за мной, — сказав Сансизбаєв. — Перед лицом всемогущественной Темной, правящей миром Энергии, клянусь...

Клинкевич повторяв слово до слова. «Сірий Князь повинен бути тут, — подумав Гайдук. — Він десь зовсім близько. Він і його бригадири сидять у цьому залі, і на очах мільйонів людей знищують древню країну. Але, може, вона сама себе знищує, втративши волю до життя? » Раптом відчув гидкий, нудотний запах щурів у камері, згадав, як вовтузилися навколо щурячої мамки малі пацючки, перевертаючись на спину і показуючи світлу шерсть на підбрюшші.

—...клянусь, — вів далі Сансизбаєв, — действовать сообразно интересам великого евроазиатского единения народов, сложившегося в ходе тысячелетней совместной истории, и способствовать развитию управляемой мною территории.

Мертва тиша стояла в залі. Гайдукові здалося, що всім, хто був присутній на церемонії, ввели парамнезии, і що почався колективний параліч, який викличе колективну смерть.

І в цю хвилину в залі пролунав свист, і якісь молоді голоси з дальньої трибуни вигукнули:

— Ганьба! Смерть зрадникам! Слава Україні!

Одразу сотня людей в світло-сірих костюмах, наче спринтери, що почули постріл стартового пістолета, кинулися до трибуни, де завирувала коротка бійка, й дуже швидко все затихло. Через хвилину верхні лавки на трибуні вже зяяли пусткою. Неприємний епізод не справив, здавалося, жодного враження на тих, хто був на сцені, і, звичайно, не потрапив на екрани телевізорів, бо інавгурація транслювалася з запізненням на п'ять хвилин від реального ходу подій: у режисерів був час відредагувати зображення і звук.

І все ж Гайдукові здалося, що зникла запрограмована психотехнологами аура таємничої величі дійства, все стало трохи метушливішим і прозаїчнішим. Сансизбаєв і його зграя топталися на сцені, не знаючи, що робити далі. Маршал Крейда, поспішаючи й плутаючи слова, прочитав акт про обрання Клинкевича дев'ятнадцятим президентом України, викликавши в глядачів хвилю сумнівів й здогадок; було зрозуміло, що Клинкевич — не гетьман. Але ким він є насправді? Королем — бо звертаються до нього «ваша величність»? Канцлером? Начальником території? Чи— як щойно оголосив Крейда — все ж таки президентом України?