ВІН ЗРАДНИК І ВБИВЦЯ. СЛАВА УКРАЇНІ! УРА.

Трансляція концерту раптом була перервана, й на телеекрані з'явилася заставка каналу добрих новин.

— Молодець Оля, — Гайдук вимкнув телевізор.

Попереду, біля Політехнічного інституту, вони побачили кілька поліцейських машин з мигалками, що перегородили проспект Перемоги.

Невінчаний пригальмував:

— Що робити?

— Їдьте, як їхали. Це не за нами.

Перед поліцейським бар'єром скупчилося кілька автівок, які несамовито сигналили. Невінчаний під'їхав упритул до бар'єра:

— Командире, що трапилось? Я хірурга везу на операцію. Може, пропустите?

Поліцейський у чорних окулярах, хоча вже сутінки впали на землю, зазирнув у кабіну й винувато сказав:

— Пробачте, Христа ради. Я вас пізнав. Ви робили операцію моїй дружині. Але пустити не можу. Там таке робиться!

Він показав на великий продовольчий супермаркет, що стояв по правій стороні проспекту, у ста метрах від поліцейського бар'єру. Туди були підтягнуті темні штурмові бронемашини жандармерії і біло-червоні пожежні автомобілі. Верхні поверхи супермаркету палали, освітлюючи хитким червоним світлом довколишню територію. Видно було чорні постаті, що метушилися, витягуючи з магазину мішки і картонні ящики. Чулася стрілянина.

Невінчаний звернув праворуч, щоб через Старокиївську дворами і провулками прорватися до Дегтярівської а звідти — до Лук'янівского ринку і заводу «Артеміда».

— Так починаються війни, — сказав Гайдук.

Невінчаний навіть не вимовив своєї улюбленої примовки «бляха-муха». Помовчав, вдивляючись у темряву порожніх вулиць охопленого панікою міста. Ще в декількох місцях грабувалися невеличкі магазини.

— Знаєте, Ігоре Петровичу, скільки ці шакали здерли з нас за цей запис?

— Скільки?

— Півмільйона амеро. Просили в глобо, але ми не дали. Продадуть ще десять копій різним CNNaм і поїдуть на Багами.