Письменник уникає історичних реалій. Географічних назв. Актуальності. А проте під час читання не полишає відчуття неймовірної близькості до отих «незрячих» Мельникових персонажів з «Далекого простору» – тотально контрольованих спецслужбами, зомбованих новітніми технологіями, сто раз одурених нібито принадами глобалізованого світу, який насправді несе в собі величезні загрози й реальні руйнації людському життю та людській душі.

На перший погляд роман-трилер «Далекий простір» акумулює в собі багатопластову філософію невичерпних питань і нерозв’язаних дилем, пов’язаних з отими вічними – майже проклятими – проблемами Людини і Бога, Совісті і Безчестя, Конформізму і Бунту. Я. Мельник за допомогою вражаючої уяви показує, яким чином цей світ, що перебуває поза нашим зором, відкривається прозрілому. І байдуже, що події в романі відбуваються невідомо де і в якому часі. Насправді – це наш час: час двобою зі Злом, захованим в оболонку прогресу.

По прочитанні цього роману розумієш, що Сліпий повинен стати Зрячим. Навіть ціною великих і болючих утрат. «Далекий простір» понад усе кличе до свободи кожної живої істоти, до краси, до Бога. І це стосується не лише головного героя, Габра, але й кожного з нас. Вірші у прозі забороненого поета, які супроводжують весь роман, – ніби лейтмотив, що, як у справжній симфонії, виринає знову і знову, здатний викликати в читача сльози й катарсис.

Ось такі – дещо кострубаті – думки навіяв мені роман-утопія Ярослава Мельника «Далекий простір», який я з великою прихильністю і добрим словом рекомендую українському читачеві.

Марія Матіос

Присвячую моїм батькам, Наталі та Йосипу, в’язням ГУЛАГу

…Навколо світло і далечінь, а тут вічна темрява і «близький простір».

Я, я увірвався у твоє життя, у твоє життя, розумієш? Ким, ким? Не знаю. Увірвався я в твоє життя – теплим дотиком, ось цим обличчям – дивися, найбільше словами. Ще – хвилинною мрією, можливо. Хвилинною мрією – була і минула. Мрією, можливо, ще чимось живу я в тобі. Не знаю.

Чужих доль сповнене твоє життя, моє життя. Ні, не чужих. Життя людини.

Живеш ти на цій землі, живу я з тобою, ми всі. Заповнюючи один одного.

Чому ти живеш у мені, чому? Твої думки про мене, мої думки про тебе, наші думки про багатьох, багато хто думає про нас. Про кожного з нас, про нас разом. Думають багато хто і живуть нами. Ах.

У цьому житті, на кінчику двадцятого сторіччя.

Голки тисячоліть, що мчить – куди? Куди?

Ми, п’яні від швидкості, один в одному, напередодні небуття.

Частина I

Частина I

Диспансер (І)