Я це розумів. Ми всі розуміли. Наш Зоряний Флот і без того відчував хронічний брак кадрів — і що далі, то дужче. А кожен зайвий рік навчання означав втрату ще понад сотні спеціалістів.

— Боюся, ви недовго протримаєтесь на цій роботі, — сказав я відверто. — Ви чудовий командир, гарний наставник, але надто добра та чуйна людина для шкільного вчителя.

Лопес хмикнув.

— Гадаєш, інші викладачі безсердечні? Вони також люди, їм також шкода дітей… Хоча, можливо, ти маєш рацію. Майбутнє покаже. Якщо не зможу втриматися в школі, піду працювати в університет, читатиму лекції з астрофізики. Мене, до речі, вже запрошують — але ні на Землі, ні на Марсі я не залишусь. Виберу одну із зоряних колоній… Будь-яку, окрім Таури. — При цьому в його погляді промайнув затамований біль. — Найпевніше, Цефею.

— В Есперо-Сіті теж непоганий університет, — зауважив я.

Він силувано всміхнувся.

— Аґітуєш за свою планету? Бачу, ти по-справжньому прив’язався до Есперанси.

— Так, прив’язався, — підтвердив я. — За ці сім років вона стала моїм домом. Можливо, я упереджений, але вважаю її найкращою з усіх колоній.

— Твою думку поділяють чимало наших колеґ. Я розглядаю Есперансу як один з можливих варіантів. А точніше — як другий після Цефеї. Проте остаточно ще не вирішив. — З цими словами він позирнув на годинника. — Гаразд, Еріку, мені пора. За десять хвилин маю супроводжувати наступну ґрупу. Хай тобі щастить. І будь для дітлахів гарним командиром.

— Намагатимусь бути таким, як ви, адмірале.

Коли я піднявся на борт шатла, Краснова чекала мене на виході зі шлюзової камери.

— Як там новачки? — запитав я.

— Сидять тихо, мов мишенята, — відповіла вона з явним несхваленням у голосі. — Розгублені й навіть трохи ображені. Адмірал повівся неправильно — урвав напутню промову, не представив їх тобі як годиться. Я, звичайно, розумію: він хотів, щоб усе було по-простому, без формальностей, але вони цього не оцінили.

— Не біда, — сказав я. — Зараз усе виправлю. А ти йди до кабіни, запитай у диспетчерської дозвіл на зліт.

— Добре, кеп.

Краснова подалася до пілотської кабіни, а я проминув тамбур і ввійшов у пасажирський салон. При моїй появі новачки дружно повставали зі своїх місць.

— Сідайте, — махнув я рукою. — І можете зняти кітелі, тут досить тепло.

Вони дослухались моєї поради. Тим часом я влаштувався в кріслі навпроти і зміряв усіх трьох допитливим поглядом. Мені ще вчора надіслали їхні документи, проте я не став навіть відкривати файли, бо хотів познайомитися з новими членами команди особисто. Перше враження — найважливіше, і я не збирався псувати його під впливом чиєїсь сторонньої думки.