— Ми навіть не припускали… — почав був я.

— А варто було припустити, капітане. У спокійному вакуумі мої „звапи“ не діють; при слабкій аномалії вони паралізують роботу емітерів. Логічно було б задуматися: ану як за умов критичної аномалії проявиться новий ефект? Тим більше, що в нашій першій бесіді я обмовився про „вакуумний запал“. Тут, де енерґетичні рівні збурені до межі, дуже легко зациклити емітери, змусити їх безконтрольно поглинати енерґію. Причому це фундаментальний ефект, він базований не на якихось конструкційних особливостях емітерів, а на самому принципі їх роботи.

Ґоран зробив паузу, щоб зв’язатися з першою тридцяткою катерів, які щойно повернулися з завдання, і привітати їхні команди з успішно виконаною місією. Потім, по іншому каналу, наказав капітанам наступних тридцяти катерів готупатися до бойового вильоту.

— Далебі, я вас не розумію, — продовив він, закінчивши інструктування. — Ви поставились до мене, як до блазня. За десять днів вам навіть на думку не спало випробувати мої „звапи“ в умовах вашої аномалії. А я не нав’язувався — зрештою, ви тут господарі й краще знаєте, чого потребуєте. А тепер… Тепер вам це дорого обійдеться.

Я згадав попередній випадок, коли нам дорого обійшлося, і мені аж замлоїло на думку про те, наскільки дорожче обійдеться цього разу…

— Адмірале, — промовив Вінтерс. — Вас викликає командний центр.

Принц хитнув головою:

— Мені ніколи. Не збираюся вести розмову з хвилинними інтервалами. Повідомте, що я зайнятий.

Друга група катерів знищила десантний транспорт, останній лінкор і ще десяток важких кораблів при нульових втратах.

— Нічого, нехай будуть промахи, — прокоментував Ґоран. — Краще так, ніж підходити ближче, ризикуючи катерами.

А проте, під час третього вильоту один з катерів потрапив під шквальний вогонь. Ця втрата сильно подіяла на принца, і навіть рекордне досягнення — знищення двадцяти двох кораблів не втішило його.

— Ех, чорт, хлопці, — понуро говорив він, звертаючись до загиблих. — Я ж попереджав: вибилися з ґрафіку — відходьте, не ризикуйте.

— Сер, ви збиралися взагалі обійтися без втрат? — запитав у нього Купер.

— Звісно, ні, містере Купер. Ми всі знали, на що йшли. І дід відрядив зі мною перевірених, досвідчених офіцерів, готових до всього… Та саме на їхній досвід я й розраховував. А припуститися такої недбалості… Ні, це зовсім необов’язкова втрата.

„Він поганий командувач,“ — зрозумів я. — „Здібностей йому не бракує, але він не вміє головного — забувати про людей і вважати кораблі ‘бойовими одиницями’. Як це роблять батько з Павловим…“