Утім, ні в яке пекло принц лізти поки не збирався. Незадовго до старту він переслав своїм капітанам план польоту, який передбачав збір дивізіону на п’ять мільйонів кілометрів південніше курсу, що ним ішли кораблі другої тяньґонської групи вторгнення. З його боку це був розумний крок — спочатку оцінити обстановку на безпечній відстані, а потім уже приймати рішення про подальші дії.

Здійснивши занурення, ми перейшли в режим звичайного розгону, економлячи ресурси форсажу для бойового маневрування. Та й у будь-якому разі, форсований режим рідко використовувася при польотах у межах системи — кілька хвилин виграшу в часі не виправдовували енерґетичних витрат.

Літно-навіґаційну вахту на „Оріоні“ було укомплектовано за штатним бойовим розкладом — штурман Ганс Вебер, навіґатор Марта Девіс, оператор занурення Кортні Прайс і помічник штурмана Елісон Тернер. Системи зв’язку та спостереження обслуговував лейтенант-командор Вінтерс, а за пультами артилерійських систем сиділи суб-лейтенант Картрайт і мічман Мерфі. Принц Ґоран займав резервний командний пульт, спеціально призначений для тих випадків, коли корвет ставав на чолі з’єднання кораблів.

На весь шлях ми витратили менше третини години і прибули на місце саме вчасно, щоб почути, як по шифрованих каналах зв’язку адмірал Бенсон повідомив, що розпочав чергування в мобільному командному центрі, розташованому на лінкорі „Біґлер“ за три мільйони кілометрів від нас, і віддав розпорядження про відхід кораблів Третьої загороджувальної хвилі. Після цього командири з’єднань Четвертої хвилі стали доповідати про готовність розпочати бойові дії. Ґоран також доповів про свій дивізіон, і невдовзі ми почали отримувати найсвіжішу інформацію про ворожі кораблі — тип (часом навіть назву), характерситики бортового озброєння, координати, швидкість, прискорення. Дані постійно оновлювалися — тактичний комп’ютер „Біґлера“ розраховував пересування тяньґонських сил й регулярно коригував свої обчислення з урахуванням власних спостережень та звітів, що надходили з інших наших кораблів.

За моїм розпорядженням, Вінтерс зорієнтував телескоп на середину ворожого угруповання, і на великому оглядовому екрані виник щільний потік вогників, що пливли з правого боку наліво на тлі нерухомих зірок. Це було видно не самі кораблі, а плазмові „хвости“ від їхніх термоядерних двигунів.

— Збільшити зображення, — наказав я.

Наступної секунди весь екран заповнили крихідні, схожі на іграшкові кораблі, які так стрімко проносилися перед нашими очима, що майже нічого не вдавалося розгледіти.