— Так, підкреслюю, чує. Тільки не голос, а радіохвилі, — пояснив так само спокійно Ван Лун.

— Ви забули, Вадиме, що вони обидва були в скафандрах, — додав Риндін. — Отож, в печері голосів не було чути, а випромінювалися радіохвилі.

Тепер промовчав Сокіл.

— Коли ми розмовляли, — розповідав далі Ван Лун, — тоді камінці світилися яскраво. Уздовж печери йшли світлі хвилі. Ми говоримо — каміння світиться. Ми мовчимо — воно трошки мерехтить, наче світляки. Не можна зрозуміти. Навіть Галя не пояснила, що це таке, — закінчив він як звичайно жартом.

— Правда, Миколо Петровичу, все було саме так! — підтвердила Галя. — Ще одна загадка Венери, як ви кажете.

Риндін з цікавістю дивився на неї і на Ван Луна. Втім, не менше був зацікавлений і Вадим Сокіл: подібних явищ земна мінералогія дійсно не знала!

— Ви кажете — яскравіше світилися під час розмови? — в роздумі перепитав Риндін. — Так, це явище дуже незвичайне. Отже…

Він замислився. Камінці світилися інтенсивніше тоді, коли Ван Лун і Галя розмовляли. Отож, камінці реагували на радіовипромінювання, на радіохвилі. Проте потужність радіохвилі не залежить від того, чи несе вона на собі модуляцію, чи ні. Значить, справа не в потужності. Так, так… Що не тоді? Передавачі в скафандрах, та й переносний також, — ультракороткохвильові, вони діють на частотній модуляції. Передаючи звуки, ці передавачі весь час змінюють частоту коливань. Висновок один: загадкові камінці реагують на ту чи іншу частоту коливань… навіть, правильніше сказати, на зміну частот. Саме так: вони реагують активним світловим випромінюванням на швидку зміну частот. Гм! Це щось цілком нове. Радіоактивність? Ні, треба ще поміркувати…

Риндін неуважно обвів поглядом каюту. Ага, а чому це Галя весь час лежить у гамаку? Неймовірно: при її експансивності — вона жодного разу не встала. Що це може означати? Чи не занедужала дівчина внаслідок своєї подорожі в надрах Венери? Та й вигляд у неї якийсь кволий, незвичний.

— Галю, в чому річ? Чого ви весь час лежите? Захворіли, чи що? — співчутливо звернувся до неї Микола Петрович.

Ван Лун стривожено глянув на Галю, на Риндіна: ну от, і не вийшла спокійна бесіда! Микола Петрович не заспокоїться, доки не довідається про все. А тоді напевно буде хвилюватися. Що сказати йому? Втім, Галя заговорила сама. Нічого, вона дасть собі раду!

— Трошки болить бік, — сказала вона найбезтурботнішим тоном, ніби про щось не варте уваги, — не знаю, з якої причини. Шкіра припухла і почервоніла, тільки й усього. Не турбуйтеся, це дрібниці, — додала вона самовіддано: адже ж вся верхня частина лівої ноги горіла в неї наче у вогні.