Галя кивнула головою: це вона знала, хоча й не так точно.
— Проте ви знаєте також, що радій розкладається надзвичайно повільно, і наука не знає засобів прискорити такий розпад, — продовжував академік Риндін. — І тому ми не можемо практично використати його енергію. Наука навчилася користуватися нею тільки для медичних потреб, — до речі, і ми маємо в астроплані маленьку пробірку з слідами солей радію. І от — виникає питання: чи не може бути в природі якогось подібного до радію елемента, що міг би розкладатися теж сам по собі, як радій, проте значно швидше? А коли це можливо, то де шукати такий елемент?
Галя слухала з цікавістю, яка дедалі зростала: Микола Петрович мав хист розповідати про найскладніші речі надзвичайно просто, зрозуміло — і разом з тим дуже цікаво!
— Тут ми й наближаємося до тієї гіпотези, пристрасним захисником якої є наш друг Вадим, — говорив Риндін. — Він і його однодумці з Всесоюзного хімічного товариства міркували так. Якщо ми припустили існування елемента номер сто одинадцять, ультразолота, розширивши для цього періодичну таблицю елементів Менделєєва, а експерименти і спектральний аналіз довели правильність такого припущення, — то чому не піти ще далі? Чому не розширити таблицю Менделєєва за межі існуючого сьомого ряду і не припустити існування восьмого періоду, підкореного тим самим законам, які діють у вже відомих нам семи періодах? Треба визнати, що ця гіпотеза, хоч і дуже смілива, не така вже неймовірна — особливо після того, як дослідні дані підтвердили існування гіпотетичного закінчення сьомого періоду з його ультразолотом… Все розумієте, Галю?
— Так, Миколо Петровичу, — підтвердила дівчина, не зводячи захоплених очей з Риндіна. Проте вона була захоплена, якщо сказати правду, ще й іншим. Перед нею в новому світлі вималювався Вадим Сергійович Сокіл — сміливий вчений, який, не боячись сперечань з противниками, висував свої наукові гіпотези і наполегливо захищав їх. Для цього, мабуть, треба страшенно багато знати і розуміти все-все, не так, як розуміє зараз Галя, саму тільки верхівочку, та й то лише після того, як Микола Петрович докладно з’ясував їй все… а треба знати все чисто, від початку й до кінця — і вміти самій придумувати нові теорії… Ні, Галина Рижко обов’язково мусить стати такою самою вченою, щоб і вона могла не тільки випадково щось збагнути, а крок за кроком, обгрунтовано і розумно відкривати нове в науці, доводити свою правоту і свої гіпотези.
— Миколо Петровичу, — спитала вона, — а з Вадимом Сергійовичем інші вчені не погоджувалися, сперечались?