Фантазія дівчини розпалювалася. А чому не може трапитися так, що ультразолото знайде також вона? Скажімо, це може відбуватися так…

Вони довго, цілий місяць копають глибоку шахту. Вадим Сергійович палко доводить, що ультразолото незабаром з’явиться, а проте його все немає й немає. Вони в скафандрах спускаються в шахту і шукають глибше й глибше. Складні прилади підтверджують слова Вадима Сергійовича: так, шукачі ультразолота на вірному шляху! Дедалі більше підвищується температура в шахті. Ось уже майже неможливо працювати, така жара. Мабуть, шукачі наблизилися до підземних вогнищ, де створюється магма. Так, певна річ, тільки там можна ще знайти дорогоцінний благородний метал, тільки там, у глибоких надрах Венери, збереглися його запаси. І жара, задушлива жара!.. Хтось падає непритомний. Його виносять з шахти, але Галя не кидає роботи. Вона знає, що саме їй треба бути попереду, завжди попереду! Галя обливається потом, вона вже через силу може дихати, в голові стоїть важкий гул, але вона вперто працює. Потім ще хтось непритомніє. Проте не вона! Вона лишається сама. На ній лежить уся відповідальність, від неї залежить успіх діла! Галя знає це — і працює. І ось лунає грім! Все навколо гуркотить і здригається, це дуже страшно, — але із отвору, який пробила останнім ударом Галя, вже ллється потік вогняного, сліпуче яскравого, дорогоцінного розплавленого ультразолота! І тоді втомлена вкрай, але безмежно щаслива Галя підіймається на поверхню і скромно доповідає Миколі Петровичу: ультразолото знайдене!..

Або ні, навіть не так. Адже ж ультразолото зовсім не обов’язково мусить бути розплавленим. І перед очима збудженої дівчини вже виникала інша, не менш фантастична приваблива картина…

Знову праця в шахті. Обов’язково в шахті, бо таємниче ультразолото мусить знаходитися десь глибоко під поверхнею Венери, адже ж це всім відомо. І знову товариші один за одним змушені кинути роботу. їм треба відпочити, їм бракує сил. Ніхто не може бути таким наполегливим і самовідданим, як вона, цього Галя певна, хоча, звісно, ніколи й нікому про це не скаже. І, звичайно, вона знову робить останній удар киркою. Перед нею відкривається величезна печера. Зрозуміло, ця печера аж ніяк не така похмура, як та, з потворою… Вона залита яскравим світлом. Посередині неї, наче неймовірний велетенський самоцвіт, в якому виблискує золоте полум’я, граючи всіма барвами райдуги, — лежить блискуча багатогранна брила ультразолота! До неї навіть не можна наблизитися, така вона сяюча, вона засліплює очі, від неї в усі боки розлітаються блискавки, сині, зелені, червоні холодні блискавки… Ось воно яке, ультразолото! І Галя приводить Миколу Петровича до цієї печери, показує йому: будь ласка, ультразолото знайдене, все в порядку!..