Справді, Ван Лун допоміг і тут своєю новою простою й дотепною пропозицією. Важке ультразолото виявилося дуже м’яким металом, його можна було не лише кувати, але й легко розплющувати. Ван Лун установив біля скелі електричний молоток, пристосувавши до нього широкий наконечник. Самородки ультразолота майже вмить розплющувалися під частими ударами електричного молотка і перетворювалися на тонкі аркушики, млинці неправильної форми. Але й більше того: окремі такі млинці, складені краями, під ударами молотка легко зрощувалися, створюючи досить великі пластини. Такі пластини Ван Лун закріплював уздовж стін складу, куди зносили інфрарадій, вистилав ними підлогу, викладав стелю.

— Ультразолота кімната, — жартувала Галя Рижко. — Забавно: у банках звичайно золото ховають у сейфах, а ми, навпаки, робимо саме сейф з нашого ультразолота!.. Товаришу Ван, ви — великий винахідник, слово честі!

— Втім, не дуже великий, — теж жартівливо відповідав Ван Лун, продовжуючи спорудження ультразолотого панцирного футляра для інфрарадію. — Гумові кружки на каблуках вигадав не я, зауважу. Інший винахідник, дуже великий. Навчав мене ходити в астроплані, так.

— Ну от, згадали, — відмахнулася Галя. — Ще й глузуєте з мене! А от побачите, коли полетимо назад, знову будете ходити в світі без ваги за моєю системою!

— От я й кажу: великий винахідник не я, інший. Несіть, до речі, інфрарадій, Галю. Менше розмов, більше діла, нагадаю. Мерщій закінчувати треба, Микола Петрович квапить! Завтра зранку треба йти до греблі, забули?

Перша ж таки вилазка до верхньої частини міжгір’я підтвердила всі передбачення Ван Луна. Справді, велика й глибока річка круто завертала тут убік. Вона розлилася широким повноводним озером, високий рівень якого підтримувало титанічне накопичення скель, що замикали міжгір’я.

Навіть не маючи геологічних знань і досвіду Сокола, можна було легко уявити собі те, що відбулося тут за далеких минулих часів. Катастрофічний землетрус зруйнував скелясту гору, ламані обрії якої виднілися високо над міжгір’ям. Крупні уламки, цілі брили каміння звалилися вниз і завалили міжгір’я, яким колись протікала річка, спинили її течію. Створилася величезна запруда — і вода, яка зібралася в ній, знайшла собі зрештою інший вихід, проклавши нове річище в обхід міжгір’я.

Піднявшись схилом міжгір’я на гребінь високої природної греблі, мандрівники мимохідь спинилися, вражені величною панорамою, що відкрилася перед їх очима. Ліворуч розкинулася широка дзеркальна гладь повноводного озера, в якій відбивалися важкі хмари, що низько пливли в небі. Праворуч збігав униз крутий обрив — і високі цикадеї з червоним пір’їстим листям, що росли біля його підніжжя, здавалися звідси, згори, малесенькими деревцями, які ніби боязко ховалися в похмурій глибині міжгір’я. А ще далі око могло розрізнити довгу металічну сигарку, яка, тьмяно виблискуючи, лежала між високими скелями. То був затиснутий на дні міжгір’я астроплан «Венера-1».