Вадим Сокіл провадив обміри, старанно записуючи всі дані. Галя Рижко старанно допомагала йому, хоча, правду кажучи, їй здавалися навіть зайвими всі ці копіткі виміри глибини озера, висоти скелястої греблі, ширини міжгір’я — та хіба мало ще промірів робив геолог? Галя ставила перед собою запитання: навіщо все це? Адже ж і без того ясно було, що досить знищити скелясту перегородку — і вода бурхливим, стрімливим потоком наповнить міжгір’я вщерть, до самих країв. Вода величезного дзеркального озера… Як чудово було б викупатися, поплавати, похлюпатися в ній! А між іншим, ця мрія зовсім не така вже нездійсненна, якщо подумати. Які-небудь десять-п’ятнадцять хвилин, потрібні для купання, можна було б провести і без скафандра, нічого страшного в цьому немає…

Ван Лун помітив, як Галя оглянулася і, вагаючись, подивилася на нього. На здивування дівчини, він, наче розуміючи, підморгнув їй і посміхнувся:

— Викупатися захотілось, так?

— Але як ви довідалися? Адже ж я нічого не говорила…

— Не дуже трудно зрозуміти. Коли самому хочеться теж, — відверто відповів Ван Лун.

Очі Галі загорілися:

— Значить, можна, товаришу Ван?

Ван Лун заперечливо похитав головою. Він уже не посміхався, а навпаки, з докором дивився на дівчину:

— Помічаю, ви забули мою розповідь. Про те озеро в лісі і про його мешканців.

Галя здригнулася. Змії, дивовижні огидні гади, п’явки… так, звичайно, ніхто не знає, які істоти таяться під зовнішньо такою привабливою дзеркальною поверхнею цього озера… Яка шкода!

Сокіл тим часом уже закінчив виміри. Хвилин десять він сидів, заглибившись у розрахунки. Потім покликав до себе Ван Луна.

— Потрібні будуть три свердловини, Ван, — сказав він. — Давайте перфоратор, почнемо.

— Думаю, чи не мало? Гребля, зверніть увагу, дуже велика.

— Міць атоміту не менша, Ван. За розрахунками вистачило б і двох свердловин. Я хочу зробити три для того, щоб уламки були дрібнішими. — І Вадим Сокіл рішуче взявся за перфоратор.

Галя здивовано спитала:

— А чому треба, щоб уламки були дрібнішими? Хіба це має для нас якесь значення?

Натискуючи на перфоратор, що підстрибував в його руках, геолог відповів:

— Має… і досить серйозне значення, Галиночко. Ці скелі, як бачите… дуже тверді. Перфоратор бере їх з трудом. Взагалі, це непогано. Тверде середовище вчинить більший опір атоміту, вибух буде міцнішим. Але ж після вибуху вода рине таким стрімким потоком, що понесе з собою уламки скель. А коли крупні брили почнуть бомбардувати астроплан, тоді що? Пробоїни! Ні, хай вже краще будуть дрібні уламки, атоміту в нас вистачить, можна не економити!..