НА НИЗЬКІЙ ОРБІТІ

НА НИЗЬКІЙ ОРБІТІ

Дивовижна штука — час! Іноді, немов підхоплений невідомим поривом, він раптом кидається вперед з незбагненною швидкістю; не встигаєш відлічувати години, дні, тижні, нема коли здійснювати задумане; десятки незавершених справ навалюються, мов перевантаження в космічному кораблі, що все прискорює лет. Але буває й так, що час немов зупиняється… Тоді дні, у всьому схожі один на одного, тягнуться з повільністю равлика. Вони невідмітні один від одного, заповнені одними й тими самими рухами, словами, зустрічами, вчинками, навіть думками.

Все щільно упаковано в розпорядок дня, затверджений ще там… на Землі.

Розпорядок — святая святих їх життя на орбіті. Вісім годин примусового сну; спеціальний індикатор стежить, чи спиш ти насправді і скільки разів обернувся за ніч. А «вранці» безпристрасна порада-наказ: зажити снодійне наступної «ночі». Сніданок, чергування, обід усім екіпажем. Одні й ті самі обривки фраз:

— …Інтенсивність іонізації помітно змінюється.

— Так, але «вікна»… Де вони?

— Ні, сигналів не уловив.

— У мене також — нічого.

— Просто цікаво, що відбувається з нашими автоматичними станціями?

— Клятий туман!

— Послухайте, цей консервований компот остогид! Невже не можна знайти щось інше?..

Після обіду — «вечірня вахта»: ледь чутно попискують самописці, біжать на екранах зеленкуваті криві. Їх знайомий вигляд викликає нездоланний позив позіхання. Іоносфера немов знущається, відбиваючи атаки приладів: непробивний невидимий щит, що повис над океаном білого туману. Вчора, сьогодні, завтра — відображення від нижнього іоносферного шару… І тиша — сліпа, мертва тиша на всіх діапазонах, на яких мають працювати автоматичні станції, закинуті з «Землянина». Навіть за записами в журналах спостережень не відрізнити дні один від одного. Скільки часу вони кружляють отак на цій орбіті — тиждень, місяць, роки?

Сидячи біля пульта управління, Лар неуважно гортає журнал. До кінця вахти ще година. А потім?.. Дивитися мікрофільми, читати? Знову слухати музику? Знову до очманіння сперечатися з Коро? Але ж не за цим він летів… У двох тисячах кілометрів невідомий світ, з мільйонами загадок! Це година з хвостиком на атмосферній ракеті. Всього одна година!.. А вони кружляють над цими хмарами вже декілька місяців, дорогоцінних місяців, які могли бути заповнені приголомшливими відкриттями… Врешті-решт, і Порецький і Коро Ференц дещо вже зробили, навіть чимало; але його, Лара, робота внизу, під цим бурштиновим туманом…

Як він радів, що летить, і ось що вийшло! Навіть на Місяці вдалося б зробити більше, особливо якщо відбулася експедиція в західну частину місячних Апеннін…