Він вийняв з рота жуйку і приліпив її під сидінням.

— Це ж ціла копиця мертвяків, — стиха мовив він.

Аудиторія похмурим мовчанням висловила свою згоду з такою думкою.

— Так от, як я вже говорив, це гурт гарних хлопців, але нікому неохота жити з ними в одній Галактиці, якщо вони збираються продовжувати в такому ж дусі, одне слово, якщо вони трохи не вгамуються. Я хочу сказати, що всі будуть постійно нервуватися, правда ж? Брр-брр-брр, а раптом завтра вони знову нападуть на нас? Мирне співіснування на порядку денному не стоїть, правда ж? Гей, чи хто принесе мені води? Дякую.

Відкинувшись у фотелі, він задумливо посьорбував воду.

— Гаразд, послухайте, що я вам скажу. Атож: ці хлоп’ята, як ви розумієте, мають право на свою думку про Всесвіт. І згідно з їхнім поглядом, нав’язаним самим же Всесвітом, вони поступили належно, правда? Звучить дико, та гадаю, що ви зі мною згодні. Вони вірять в:.. — Він заглянув до цидулки, яку витяг з задньої кишені своїх протокольних джинсів. — Вони вірять у «мир, справедливість, мораль, культуру, спорт, сімейне життя і ліквідацію всіх інших форм життя».

Він знизав плечима.

— Особисто я чув дещо гірше, — сказав він. По тому задумливо почухав під матнею.

— О-хо-хо, — зітхнув він.

Потім ще раз відсьорбнув зі склянки, підняв її на світло і насупився. Покрутив її.

— Гей, у цю воду щось набовтали? — спитав він.

— Е-е. Ні, ваша честь, — нервово відказав Судочинний Пристав, який приніс йому воду.

— Тоді заберіть її геть, — гаркнув Голова, — і набовтайте туди чого-небудь. У мене є ідея.

Він відсунув склянку і нахилився вперед.

— Послухайте, що я вам скажу, — почав він. Рішення він виніс блискуче, і полягало воно ось у чому:

Планету Кріккіт слід на віки вічні помістити в кокон із часотягучки, всередині якого життя буде продовжуватися майже з нескінченною повільністю. Кокон буде переломлювати світло і, таким чином, буде перебувати незримим і непроникним. Втекти із кокона буде абсолютно неможливо, якщо його ніхто не відімкне ззовні.

Коли решта Всесвіту безповоротно добіжить свого кінця, коли для всього живого на світі настануть останні дні осені (само собою, що все те відбувалося ще в ті дні, коли не знали, що «Гаплик Всесвіту» — то буде помпезна ресторація) і не буде ані життя, ані матерії, от тоді і розплетуться нитки часотягучки і вилетить з неї планета Кріккіт, щоб, як їй і мріялось, самотньо скніти в присмерках порожнечі Всесвіту.