Та все ж одного чудового дня проблема нестачі напоїв може вийти на порядок денний.

Планета, над якою вони літають, вже стала зовсім не тою планетою, над якою вони так лебедино злетіли перший раз.

Планета в розрусі.

Вечірківці сплюндрували добру половину земель, нападали на них і грабували їх безліч разів, і ніхто і ніколи не зміг дати нападникам відсічі, оскільки їхні маневри в небесах були такими безсистемними і аніяк не передбаченими.

Не вечірка, а просто біда.

А коли вона ще й вріже тобі нижче спини, то це теж біда.

РОЗДІЛ 20

РОЗДІЛ 20

Звиваючись від болю, Артур лежав на розтрощеній плиті армованого бетону, краї зустрічних хмар хльоскали його по обличчю, а звідкись іззаду до нього долинав галас натужних веселощів.

У цей галас впліталася дивна музика; дивною вона йому здалася частково тому, що пісня «В зірку Бета влита трута, там душа моя прикута» була для нього незнайома, а частково — з вини самих музик, дуже вже вони стомились, а тому деякі із них грали в розмірі на три чверті, інші на чотири чверті, а ще інші — в фантасмагорично-π*r-квадратному розмірі, залежно від того хто скільки зміг покімарити за останні роки.

Артур лежав, натужно втягуючи вологе повітря і мацаючи своє тіло, — де там що пошкоджено. Та, хоч де він мацав, йому боліло скрізь. Незабаром він збагнув, що то боліла йому долоня. Схоже на те, що він розтягнув зв’язки зап’ястя. Спину крутило теж, та невдовзі він дійшов втішного для себе висновку, що розбився він не дуже і відбувся синцями та переляком, як і будь-хто за подібних обставин. Цікаво, що ж то за будівля літає тут, у хмаpax?

З іншого боку, навіть коли б йому вчинили суворий допит, то він навряд чи зміг би пояснити, як сюди допав, тож і вирішив, що він та будівля просто мають прийняти одне одного такими, якими вони є. Лежачи, він підвів очі. Над ним нависала стіна з побляклих, але кольорових кам’яних плит. Це був, певно, будинок. Бетонні плити, на яких лежав Артур, оточували весь будинок лямівкою в три-чотири фути. То був шмат землі, на якому була споруджена будівля, призначена для вечірки, і який вона прихопила з собою, щоб мати підвалину.

Артур боязко звівся на ноги і глянув униз. У нього запаморочилася голова. Мокрий від туману та поту, він притиснувся до стіни. Його голова попливла вільним стилем, а шлунок пішов батерфляєм.

Хоча злетів він на цю височінь власними силами, та у нього бракувало сил навіть дивитися перед собою на ту страшенну прірву. А про те, щоб стрибнути вниз на агей, нічого було й думати. Ні, ближче до краю він не підійде ні на дюйм.