— Ми гадали, що ви говорите Правду, тільки Правду і нічого більше, окрім Правди.
— А, оте, — згадав Прак. — Ну, було, говорив. Та вже виговорився. Не так-то вже її й багато, як собі люди уявляють. Та, часом, цікавинки трапляються.
Раптом він вибухнув нестримним реготом, його напад тривав три секунди, після чого він знову вмовк. Він сидів, а голова та коліна все сіпалися безперестану. Він знову затягся сигаретою, на його обличчі застигла дивна напівпосмішка.
Форд і Зафод виступили із сутінок.
— Розкажіть нам, — попросив Форд.
— Та я вже й не пам’ятаю нічого, — відповідав Прак. — Був у мене намір дещо записати, та спочатку я олівця не знайшов, а потім подумав: «Кому воно треба?»
Настала довга мовчанка, настільки довга, що всі відчули, який старий цей Усесвіт. Прак утупився в світло ліхтарика.
— Анічогісінько? — спитав нарешті Артур. — Ви й дещиці з того не пам’ятаєте?
— Ні. Хіба що те, що більшість вдалих уривків була про жаб, це я пам’ятаю.
Раптом він знову зайшовся реготом і аж затупотів ногами по підлозі.
— Ви просто не повірите дечому про жаб, — прохрипів він. — Гайда, нумо вийдемо й спіймаємо жабу. Чи ж побачу я їх у новому світлі! — Він скочив на рівні і хвилину витанцьовував перед ними. Тоді спинився і затягнувся сигаретою. — Ходімо, спіймаємо жабу, я хоч насміюся з неї, — сказав він тихо. — Хлопці, а хто ви, власне, такі будете?
— Ми прилетіли для зустрічі з вами, — сказала Трилліан, не приховуючи свого розчарування. — Мене звати Трилліан.
Прак труснув головою.
— Форд Префект, — сказав Форд і знизав плечима. Прак труснув головою.
— А я, — заявив Зафод, коли зважив, що запала достатньо глибока тиша для того, аби презентувати свою особу, я Зафод Біблброкс.
Прак труснув головою.
— А це хто такий? — спитав він, зтруснувши плечем до Артура, що стояв мовчки, глибоко розчарований цією зустріччю.
— Хто, я? — стрепенувся Артур. — Ах, так, мене звуть Артур Дент.
— Та невже? — скрикнув Прак. — Ви і є Артур Дент?