Я протиснувся повз Сарасті і простягнув руку, щоб відчинити вхід.

Жодної відповіді.

З КонСенсусу також.

Я почув приглушене гудіння позаду, побачив моторошний рух тіней на переділці — але на мить пізніше, ніж було потрібно. Я повернувся саме вчасно, щоб побачити, як один з піхотинців піднімає над головою Сарасті шипастий вигнутий, як ятаган, відросток з голкою на кінці.

Повернувся вчасно, щоб побачити, як робот устромляє її в голову вампіра.

Я закляк. Металевий хоботок висунувся, темний і липкий. Латеральні максилопеди взялися підгризати основу черепа Сарасті. Тепер його понівечене тіло вже не смикалося; воно тільки тремтіло — лантух м’язів і рухових нервів, забитих статичними перешкодами.

Бейтс.

Її повстання тривало. Ні, їхнє повстання — Бейтс і Банди. Я ж знав. Я уявляв це. Я передбачав його.

А він мені не повірив.

Світло знову вимкнулося. Сирени змовкли. КонСенсус стиснувся до миготливої іконки на переділці й погас; останньої миті я щось там побачив, але відмовився це сприймати. Мені перехопило подих: я відчував, як крізь пітьму рухаються кістляві почвари. Щось спалахувало далеко попереду — яскраве стакато вогнів у безодні. Я побачив неймовірні силуети кутів і дуг, почув гудіння і тріск коротких замикань. Зовсім поруч зіштовхувалися невидимі металеві об’єкти.

Гофрований люк, що вів на барабан, прочинився. Коли я озирнувся, мені у вічі вдарив несподіваний промінь різкого хімічного світла й осяяв механічні лави позаду: роботи водночас від’єдналися від стін і рушили у вільне плавання. Їхні суглоби клацнули в унісон, наче то шикувалося військо.

— Кітон! — гукнула Бейтс, пропливаючи крізь люк. — З тобою все гаразд?

Хімічне світло лилося з ліхтарика на її лобі. Вона спрямувала його на хребет, що здавався контрастною мозаїкою блідих поверхонь і різких рухомих тіней. Світло впало на піхотинця, який вбив Сарасті: той відлетів у глибину хребта, а тоді враз загадково завмер. Промінь торкнувся тіла Сарасті, що повільно оберталося навколо своєї вісі. Сферичні багряні намистинки спадали з його голови, наче краплі води з дірявого вентиля. Вони розходилися широким вигнутим хвостом, підсвічені ліхтариком Бейтс: спіраль темних рубінових сонць.

Я відсахнувся.

— Ти…

Вона відштовхнула мене вбік.

— Відійди від люка, якщо не маєш наміру проходити всередину. — Її погляд зосередився на вишикуваних роботах. — Лінія оптичного прицілу.

Вервечки скляних очей витріщалися на нас із проходу, час від часу зникаючи в тіні.

— Ти вбила Сарасті!

— Ні.