Людські рої, принаймні, можуть посилатися на взаємну згоду. Їхні члени самі обирають насилля, яке чинять над собою, добровільно викликаючи монстра, що постає з купи знищених особистостей. Якби ж тільки все на цьому й закінчувалося, якби шкоди зазнавали лише члени рою…

Наче смолоскип у чистилищі, в самому кутку мережі тліє свічка його сина. З кожним новим шматочком Зефір сторожко роззирається, досі боячись Другого Пришестя.

Полковникові знайоме таке відчуття.

Вони зустрічаються на терасі біля «Ріверсайду», одного з архаїчних бістро, де все — від приготування їжі до обслуговування столиків — виконується персоналом з плоті й крові. Як наслідок, усе — від приготування їжі до обслуговування столиків — набагато гіршої якості. Здається, люди готові непогано доплачувати за індивідуальний підхід.

— Ви не схвалюєте, — каже доктор Латтеродт, одразу переходячи до справи.

— Багато чого, — визнає полковник. — Вам слід висловлюватися конкретніше.

— Нас. Того, що ми робимо. — вона дивиться на меню (буквально — те надруковано на звичайнісінькому папері). — Гадаю, рої загалом.

— Є причина, чому вони перебувають поза законом. — Принаймні, більшість з них.

— Є. Люди просто бояться, що їхні життя контролюватимуть речі, яких вони не розуміють. І байдуже, наскільки раціональним чи корисним є запропонований закон чи стратегія. Якщо для розуміння принципів їхньої дії потрібно десять мізків, одинаки чинять опір. — Маріонетка знизує плечима. — Річ у тому, що Двокамерники не встановлюють законів і не визначають стратегії. Вони лише споглядають природу і не розпускають рук. Можливо, саме тому вони й не є протизаконними.

— Або це просто виверт. Закладаюся, якби ми передбачали інтерфейси з плоті, ми б значно чіткіше визначили поняття «технологія».

— От тільки закон про інтерфейси прийняли ще десять років тому, а визначення досі немає. Та й звідки воно візьметься?

Мозок змінюється з кожною новою думкою; як можна заборонити кортикальну корекцію, не заборонивши самого життя?

— Це не моя справа.

— І все одно. Ви не схвалюєте.

— Просто я бачу забагато шкоди. Ви так щиро всміхаєтеся, без упину говорите про трансцендентні одкровення групового розуму. Про всі прийдешні осяння, що чекають на тих, хто приєднається до великого цілого. Але ж ніхто не згадує…