Він на мить замислився, обираючи найправдоподібнішу відповідь.

— Якщо лишається тільки вбивство, краще я вб’ю одного, а не тринадцятьох.

Деякі загрози чаяться зовсім поруч. А інші — не настільки очевидні.

Візьмімо, наприклад, жінку на телеекрані: крихітна, всього метр шістдесят. Усе в Ліані Латтеродт волає про заразний ентузіазм і захоплення Світом дивовиж. Жодного натяку на організацію, яка оплачує її витрати й відряджає її з місією доброї волі, щоб описувати райдужні перспективи й обіцяти утопію.

Жодного натяку на сили в ореґонській пустелі, що використовують її як маріонетку.

— Ми піднялися на цей пагорб, — каже вона уважному ведучому програми «Під час розмови». — З кожним кроком угору ми бачили все далі, тож, звісно, продовжували йти. А тепер ми на вершині. Наука вже кілька століть на вершині.

У її біографії здебільшого нічого особливого: народилася в Ґані, виросла в Бритопелазі. Була найкращою в класі з теорії систем та теїстичної вірусології.

— А зараз ми дивимося на рівнину й бачимо інше плем’я, що танцює над хмарами, навіть вище, ніж ми. Можливо, це міраж або якесь шахрайство. Або вони просто видерлися на вищу вершину, якої ми не бачимо, бо хмари закривають огляд.

Практично нічого кримінального в минулому. У тринадцять її звинувачували в зберіганні приватної бази даних. У дванадцять — у порушенні роботи домашнього наглядача. Звичайні штрафи й попередження, які має пережити молодь, перш ніж навчиться жити в паноптикумі.

— Тож ми вирушаємо, щоб з’ясувати, що й до чого, але кожен крок веде донизу. Байдуже, в якому напрямку ми рухаємося: неможливо зійти з вершини, не втративши точки огляду. Тож ми знову видираємося назад. Ми потрапили в пастку локального максимуму.

Нарешті їй вдалося законно вирватися з сітки, долучившись до Двокамерного Ордену, що має особливі пільги через те, що лишається незрозумілим, навіть коли ви стежите за ним.

— Але ж на іншому боці рівнини справді бовваніє вища вершина. Єдиний спосіб дістатися туди — прийняти неминуче, зійти з нашого передгір’я і плентатися вздовж річища, доки не почнемо підніматися знову. І тільки тоді ми збагнемо: а ця гора набагато вища за передгір’я, на якому ми стояли раніше, і звідси ми бачимо набагато краще.

Двокамерники. Вочевидь, названі так за якийсь прототип реорганізації, що передбачав капітальне переналаштування їхніх церебральних півкуль. Однак на сьогоднішній день ця назва стала атавізмом. Невідомо, чи в Двокамерників досі лишилися півкулі.

— Але це неможливо зробити, не лишивши позаду всі ті інструменти, які так прислужилися вам на першому пагорбі. Доведеться ступити крок донизу.