Складність була у прибиранні антени звідти. Я висмикнув її якомога різкіше, скривившись, бо різке падіння тиску викликало запаморочення, а рана у боці запекла вогнем.

Я приклав ремонтний пристрій поверх дірки і притис. Він тримався. Скафандр знову компенсував втрату повітря киснем. Глянувши на індикатори на рукавах я побачив, що у скафандрі нині 85% кисню. Нагадую, що на Землі у атмосфері його біля 21%. Це було б не страшно, якби я пробув у цих умовах так багато часу.

Я подерся схилом угору до Габу. Діставшись гребеню я побачив дещо, що і дуже обрадувало мене, і дуже засмутило: Габ був на місці (слава!), а МЗЧ зник (трясця!).

І того менту я збагнув, що я у сраці. Та вмирати просто на поверхні мені не хотілось. Я пришкутильгав до Габу, заліз у повітряний шлюз, і коли тиск вирівнявся, я стягнув мій шолом.

Зайшовши у Габ я скинув скафандр і вперше уважно оглянув поранення. Треба було зашивати. На щастя, усіх нас добре навчили простих медичних процедур, а Габ мав чудове медичне обладнання. Швидкий впорск знеболювального, примити рану, 9 швів, і роботу зроблено. Доведеться ще приймати антибіотики зо два тижні, та окрім цього зі мною все буде добре.

Не маючи особливої надії я спробував увімкнути станцію зв’язку. Звісно, сигналу не було. Головна тарілка зв’язку зламалась, пам’ятаєте? Та ще антени прийому з собою потягла. Габ мав вторинну і третинну системи зв’язку, але вони обидві для розмов із МЗЧ, котрий передає їх на Гермес через свою значно потужнішу систему. Тобто, вони добре працюють лише коли поряд є МЗЧ.

Я не міг зв’язатись з Гермесом. З часом можливо я б зміг полагодити тарілку, але на це знадобились би тижні, і було б уже запізно. У разі відкликання Гермес залишає орбіту раніше 24 годин. Орбітальна динаміка показує, що подорож буде безпечнішою і коротшою, якщо вилетіти якнайраніше. То ж чого чекати, якщо немає причин робити подорож довшою?

Оглянувши скафандр, я помітив, що антена пробила мій комп’ютер біомоніторингу. Коли ви на ПЧД (позачовнова діяльність), усі скафандри команди об’єднані у мережу, і ви бачите стан один одного. Уся команда мала б побачити, що тиск у моєму скафандрі упав майже до нуля, а відтак життєві показники відразу зникли. А на додачу мене ще понесло схилом долі зі списом у мені, і це посеред піщаної бурі.. атож. Вони вирішили, що я мертвий. Що ж іще вони могли подумати?

Можливо вони трохи посперечались щодо пошуків мого тіла, та вказівки були чіткими. Якщо член команди гине на Марсі, він лишається на Марсі. Покинуте тіло означало зменшення вантажу для МЗЧ на зворотному шляху. Це означало більше запасного палива і більшу допустиму похибку для роботи рушія на зворотному шляху. Не було сенсу відмовлятись від цього через розчуленість.