— Легкова.

— Дивні слова. Не чула…

— Що ж ви — ніколи не виходили з монастиря? — збентежилася Галя. — Тут народилися?

— Та ні. Я виховувалася в дворянській сім’ї. Катерина Са-мійленко. Теперішнє ім’я Марія. Маю освіту. А твої слова дивні.

— Чому дивні? Хіба я кажу щось неясне? Батько розповідав щось про келих.

— Зажди! — тривожно перебила її жінка. — Келих? Ти сказала — келих?..

— Так.

— Він розповідав мені.

— Хто він?

— Ягу.

— Не розумію.

— Вузол страхітливий, — шепотіла черниця. — Як він тебе віз сюди? На чому?

— Я знепритомніла. Потім відчула, як мене перенесли з машини. Ніби літак…

— Вогняний вихор, — сказала черниця.

— Сяйво якесь, політ, забуття, — втомлено мовила Галя.

— А потім — тут…

— Це він, — кивнула жінка. — Пастка закривається.

— Що ви сказали?

— Зажди. Твої незнайомі слова. Назви. Де ти жила?

— В Києві. Адже це Київ?