— Я зробив відкриття! Географічне!

— І що ти відкрив? — не зрозуміла Джмеленя.

— Озеро!

Дівчина спустилася ще на два кроки й побачила, що калюжа і справді виявилася дуже великою, у декілька десятків метрів.

— Озеро Старого Пірата! Ні! Озеро Динозавра! Ні! Озеро Водяного Привиду! Ні! — Дмитрик одразу ж вирішив назвати своє відкриття, тільки от не міг підібрати вдалої назви.

— Озера варто називати на честь того, що в них є, — припустила Дзвінка. — Отут ростуть верби! Може, Вербове?

— У воді видно камери від коліс, прогнилі ящики, дірявий черевик. Може, озеро Дірявого Черевика?

— Слухай, Дмитрику, ми ж потрапили сюди в перший день канікул…

— От я й кажу, — перебив її хлопчик, щоб першому промовити це вголос, — що найкраще його назвати Канікульним озером!

Отак у Львові з’явилося Канікульне озеро, якого ви поки що не знайдете на жодній карті.

Діти вирішили обійти його по колу. Вузька затока із затонулим сміттям врізалася в густі бузинові й вербові кущі, далі крізь очеретяну смугу виходила на овальне плесо, навколо якого піднімали широкоплечі крони високі липи та в’язи. Найдивовижнішим був острів! Так-так! Посеред плеса був маленький, але справжнісінький острів зі старим дубом у центрі! З берега туди тягнулося покручене й поржавіле залізяччя. Зблизька воно виявилося поламаним і напіврозібраним містком. Навколо дуба іржавіли залишки круглої лавиці. Усе виглядало так, наче колись тут був гарнющий парк.

Плесо мало ще дві затоки: одну під вавилонськими вербами, що гіллям, наче русалчиним волоссям, звішувалися аж до самої води; і другу, порослу очеретом і з дощатим парканом, за яким виднілася новобудова з кранами й порожніми віконними очима.

Далі діти пішли акуратно протоптаною стежкою під вербами. За кілька метрів вона роздвоїлася: одна частинка вела до бетонного паркана, інша — до неглибокого рівчака з водою, схованого в очереті. На березі стояла стара шафа. Стежку було прокладено й під водою та встелено пласкими камінцями.

— Тут є риба! — вигукнув Дмитрик. — Бачиш, рибалки аж стежку виклали в озеро.

— Можливо! — неохоче погодилась Дзвінка. — Але сьогодні перевіряти цю гіпотезу не будемо. Нам час додому!

— Ми прийдемо сюди ще! — впевнено заявив Дмитрик. — От перевдягнусь — і прийдемо! У мене вдома є книжка «Нариси про життя прісноводних водойм». Уявляєш, тут є життя! І його багато!

Розділ 2 Протікальний сантехнік

Розділ 2

Протікальний сантехнік

Коли Дзвінка зайшла додому, її відразу насторожило дивне хлюпання з ванної кімнати. Здавалося, що в унітазі застрягла велетенська рибина.