31.12.1913 р., с. Татаринці, Кременеччина – 12.06.1991 р., Вінніпеґ, Канада.

Вчений-славіст, член УВАН. У 1933 р. вступив до Вільнюського університету, у 1936-му перевівся до Львівського, а з 1937 р. – до Варшавського, який закінчив у 1939 р. Почав писати за студентських часів, перші оповідання та нариси опублікував у журналі «Волинський світ», а також у львівській пресі («Новий Час»), де підписувався як Григорій Луцик-Муллик. У 1940-х дописував до дитячого часопису «Наш Світ» (Луцьк). Автор оповідань, легенд, історичної повісти «Граф Кучальський», яка залишилася в рукописі.

Брав участь в обороні Варшави 1939 р. і був поранений, під час війни вчителював на Холмщині, жив у Львові. По війні оселився у Мюнхені, а з 1948 р. – у Вінніпезі. Редагував чимало періодичних видань. Автор праць зі славістики, літератури, мовознавства, історії церкви та філософії.

Обидва оповідання походять з газети «Новий Час».

Трагічний сеанс

Трагічний сеанс

– Кожен з вас може обстоювати свою думку. А що торкається процесу зіновіївців у Лєнінґраді, то тверджу за припущенням Троцького, що Сталін-Джуґашвілі мав до діла з загартованими бойовиками з групи так званих старих революціонерів… Таке медіюм менш податне на дію гіпнозу, ніж, скажемо, жінка, або навіть птаха, чи звірятко.

– Згода, пане професоре! – відповів молодий асистент гінекольоґічної клініки, який своє заперечення конче починав «згодою», немов боєць, який перед двобоєм подає противникові руку на привіт. – Згода! Підписуюся руками й ногами. Одначе не треба випускати з уваги одного факту. А саме: лікарі віддали на послуги ҐПУ незнаний досі препарат, ін’єкція якого ослаблює пацієнтові волю.