– Перепрошую, пане докторе! Ви помиляєтеся, – відповів своєю традиційною формулою професор, немов читав акт старовинного шабльонового присуду. Зрештою, навіть вислів згоди професор починав запереченням. – Ви помиляєтеся. Хоч би навіть і справді зайшов цей факт. Хоч би навіть виявилося, що гіпнотизери були освітлені зеленим світлом у темній тюрмі і без упину повторювали в’язням їх мниму вину, аж поки в них не вмовили. Gutta cavat lapidem. Староримська правда. Мені розходиться про силу суґестії, як таку. Бачите, людина таїть у собі великі сили. Надприродні сили. І ціле щастя, що вона, злочинна у більшости людина, про них не знає. Коли б конокрад Распутін був свідомий своєї суґеруючої сили, напевно, поповнив би сто разів більша садистичних актів, і ще за життя, а не in exstremis, як це сталося, був би канонізований. Зрештою, ще в давньому Єгипті злочинці використовували силу суґестії для негідних затій, використовуючи загіпнотизованих третіх осіб, як знаряддя. Одначе Творець послав людям її на пожиток, як і все те, чим ми зловживаємо. Ніщо не є створене на шкоду людям. Наприклад, на віденській клініці зробили експеримент із впорскуванням гадючої їді. І виявилося, що вона лікує нежить. Подібно людей лікується суґестією від шкідливих, а часто навіть убивчих гонів[92] та схильностей, що переходять міру.

Маю на увазі самосуґестію, що кермує всім нашим внутрішнім життям і на послугах якої перебуває фізичний організм людини. Дозвольте мені це твердження ілюструвати прикладами. Я бачив каліку від уродження, який відкинув палки і пішов собі свобідно. Знаємо жінок стигматичних, які, подібно як Марія Магдалина, переживають Христові муки й мають п’ять ран. Потім: совість, страх, любов, відвага, самолюбство, радість, лєтарґ. Я знав жінку, якій приснилося, що вона злетіла зі скали в Альпах. Прокинувшись, побачила, що впала з ліжка, але мала поламані кости. Віра в уроєні заслуги та здогадну власну негідність, параноя, меґальоманія, клєптоманія та всі иньші роди манії, здоровля й недуга – це все самосуґестія. Цікавить мене вершок, так би мовити, омега того явища. А саме: смерть. Знаю одну людину, досить серйозну та зрівноважену, яка приобіцяла мені, що на власне бажання вмре. Я сам визначив час: завтра, десята вечора. Сеанс триватиме рівно п’ятнадцять хвилин. Такий між нами заклад.

– А чи вільно бути присутніми особам третім?

– Розуміється. Це я собі заздалегідь застеріг. Таким робом матиму рівночасно свідків.

– А коли він виграє заклад? Як небіжчик, не матиме змоги допом’янутися.