Хвилин п'ять чи й більше стояв Роберт у темряві під дощем, втуплений у цю чудернацьку прояву, що завмерла над золотом, пестячи його й голублячи кістлявими руками. Роберт усе не міг зважитись, що ж йому робити, коли це, одвівши погляд від постаті в центрі, він побачив таке, що у нього вирвався скрик подиву, тут-таки й заглушений завиванням бурі.

У кутку кімнати стояв Рафлс Гоу. Звідки він там узявся — Роберт не розумів, хоч ладен був закластися, що спершу його там не було. Він стояв мовчки, в довгому темному халаті, руки навхрест на грудях, на білому обличчі гіркий усміх. Старий Макінтайр, здавалося, помітив його ту ж мить, що й син, бо відразу лайнувся і ще міцніше припав до скарбу, косячи на господаря злостивим поглядом.

— Так ось до чого дійшло! — промовив нарешті Гоу, ступаючи крок наперед. — Ви до того скотилися, містере Макінтайре, що вдерлися в мій дім, як звичайний злодій. Ви знали, що це вікно незахищене. Це я вам сам сказав. Але я не сказав вам, що тут у мене передбачено відповідний сигнал, коли хтось непроханий спробує сюдою влізти. Але щоб саме ви стали цим непроханим гостем! Ви!

Старий фабрикант зброї і не пробував виправдовуватись, він тільки пробурмотів якусь лайку, так само ревно припадаючи до брусків золота.

— Я кохаю вашу дочку, — сказав Рафлс, — і тільки заради неї не викажу вас. Ваша бридка й ганебна таємниця залишиться при мені. Жодна людська душа не почув про те, що сталося тут цієї ночі. Я не будитиму своєї челяді і не пошлю по поліцію, хоч і міг би це зробити. Але ви повинні негайно, без слів, залишити мій будинок. Мені більше нічого сказати вам. Вибирайтеся так, як і прийшли.

Він ступнув ще крок і простяг руку, немов збираючись одірвати старого від золота. Але той сягнув рукою до нагрудної кишені й з пронизливим вереском кинувся на алхіміка. Цей напад був такий несподіваний і ярливий, що Гоу просто не встиг оборонитись. Кощава рука стисла його за горло, і в повітрі зблиснуло лезо бритви. На щастя, розмахнувшись, старий зачепився нею за один із численних дротів, що оперізували кімнату, — бритва вилетіла у нього з руки й тенькнувши впала на кам'яну підлогу. Але він і без зброї залишався небезпечним. З моторошним завзяттям він мовчки напосідав на Гоу, відтісняючи його все далі, аж урешті вони вдвох наштовхнулися на лавку й упали, — старий Макінтайр опинився зверху. Друга його рука теж уп'ялася алхімікові в горло, і був би той і не вибрався живцем, якби Роберт не скочив крізь вікно й не відтяг батька вбік. З допомогою Гоу він притис батька долі й довгим шарфом зв'язав йому руки. Страшно було дивитись на старого, так покорчило йому обличчя, очі вилізали з орбіт, на губах виступила піна.