Він уклонився й вийшов ще до того, як батько чи син встигли бодай озватися.

— Бачиш! — мовив Роберт урешті. — Ти зробив непоправне!

— Але я ще йому покажу! — запекло вигукнув старий, вимахуючи кулаком услід темній постаті, що повільно даленіла за вікном. — Ось постривай-но, Роберте, і ти побачиш, що твій старий батько не дасть собі в кашу наплювати.

Розділ XIII НІЧНА ПРИГОДА

Розділ XIII

НІЧНА ПРИГОДА

Коли повернулася Лора, їй ні слова не сказали про сцену, що сталася, поки її не було. Вона була весела, як ніколи, і жваво цокотіла про свої покупки, — про підготовку до весілля і тільки раз у раз дивувалася, чого Це не приходить Рафлс Гоу. Але коли запав вечір, а від нього не було ані звістки, вона занепокоїлась.

— Чому він не прийшов? — промовила вона. — Це вперше після наших заручин, коли за весь день ми не бачилися.

Роберт виглянув у вікно.

. — Надворі вітряно, і сильно дощить, — зауважив він. — Гоу, мабуть, таки не прийде.

— А бідний Гектор приходив і в ясну погоду, і в дощ, і в сніг. Але, правда, він же моряк, йому це не дивина. Я тільки маю надію, що Рафлс не захворів.

— З ним було все гаразд, коли я бачив його сьогодні вранці, — відказав брат, і знову запала мовчанка, тільки дощ безупинно порощав у шибки вікон та вітер завивав серед гілля берестів.

Старий Макінтайр увесь вечір просидів у кутку, втупившись у вогонь каміна й гризучи нігті, а зморшкувате його обличчя було зловісно насумрене. Порушивши свою звичку, він не пішов до шинку, а рано подався до себе в кімнату, так і не озвавшись до дітей. Лора й Роберт ще якийсь час сиділи й гомоніли біля вогню, — дівчина без угаву лопотіла про тисячі чудес, які вона натворить, ставши господинею Великого Палацу. Тепер, коли не було поруч майбутнього чоловіка, балачка її менше торкалася філантропії, і Роберт не міг не помітити, що про карети, сукні, прийоми й подорожі до далеких країн вона розводилася з таким самим запалом, як недавно про притулки для вбогих та організацію доброчинних заходів.

— Гадаю, коні сірої масті найкращі, — говорила вона. — Гніді теж гарні, але сірі ефектніші. Нам вистачить карети й ландо, та ще, мабуть, треба буде двоколку для Рафлса. У нього ж ціла каретня і стайня, хоч він ніколи не виїздить, і я певна, що ці півсотні коней просто передохнуть, застоявшись, або у них печінка ожиріє, як у тих стразбурзьких гусей, бо ж він не їздить ані верхи, ані в каретах.

— Але, сподіваюся, ви оселитесь тут усе-таки? — спитав брат.

— Так, тільки нам потрібен буде й будинок у Лондоні, щоб відбувати там сезон. Звичайно, зараз я не збираюся пропонувати якихось змін, але згодом буде інакше. Я певна, що Рафлс зробить так, як я попрошу. Він-може собі скільки хоче торочити про те, що не потребує почестей, однак я воліла б мати якусь віддяку за прояви громадського доброчинства. Я певна, якщо він здійснить бодай половину з того, що наміряється, йому нададуть титул пера — можливо, зроблять лордом Темфілдом, а я тоді, звісно, стану леді Темфілд. Тож як тобі це сподобається, Бобе?