— Саме прохання здалось мені виявом неповаги, — сказав священнослужитель.

Потім, уже буденнішим тоном, поцікавився, чи відомі причини самогубства. Доктор Урбіно відповів на це точним Словом, що його винайшов, як йому здалося, в цю саму мить: геронтофобія, страх перед старістю. Доктор Олівелья, що розподіляв свою увагу між найближчими до себе гостями, на мить відвернувся від них, щоб утрутитись до розмови між своїм учителем та святим отцем.

— Шкода, що досі трапляються самогубства, спричинені не коханням, — сказав він.

Доктор Урбіно не здивувався, почувши власну думку з уст улюбленого учня.

— Сьогодні було навіть гірше, — докинув він. — Херемія де Сент-Амур удався до ціаністого золота.

Сказавши ці слова, він збагнув, що співчуття взяло гору над розчаруванням, яке опанувало його після прочитання листа, і подякував за це не дружині, а чуду музики. А потім став розповідати архієпископові про святого мирянина, з яким просиджував довгі вечори за шахівницею. Говорив про те, що його мистецтво давало радість дітям, згадав про рідкісну ерудицію небіжчика в усіх питаннях, про спартанський спосіб його життя і навіть сам здивувався, з якою чистою душею зумів рішуче й цілковито відокремити покійного приятеля від його минулого. Потім звернувся до алькальда і висунув пропозицію, що слід би купити архів фотопластинок Херемії де Сент-Амура, щоб зберегти образ покоління, яке, можливо, вже ніколи не буде щасливим поза тими своїми портретами, покоління, в чиїх руках було майбутнє міста. Архієпископ щиро обурився, як то може ревний і освічений католик назвати самогубця святим, але підтримав пропозицію зберегти архів негативів. Алькальд поцікавився, у кого можна буде їх купити. Таємниця пекла докторові Урбіно язик, мов розпечена жарина, але він спромігся ^тримати її в роті й не виказати спадкоємиці архівів.

— Я займуся цим, — відказав він.

І відчув себе розгрішеним, не зрадивши довіру жінки, яка п’ять годин тому викликала в його душі гостру відразу. Ферміна Даса помітила зміну його настрою і, розмовляючи впівголоса, взяла з чоловіка обіцянку, що він піде на похорон.

— Звичайно, піду, — відповів доктор Урбіно з полегкістю на душі. — А то ж як!

Розмови були короткими і легкими. Духовий оркестр заграв народну мелодію, не передбачену в програмі, й гості почали прогулюватися по терасах, чекаючи, поки люди з ресторану дона Санчо відведуть з подвір’я воду на той випадок, якби комусь вистачило сміливості танцювати. В залі залишилися тільки гості, що сиділи за почесним столом, які оплесками вітали доктора Урбіно, коли той виголосив завершальний тост і одним духом вихилив півкелишка бренді. Ніхто вже не пам’ятав, що перед цим він так само хвацько випив повен келих вишуканого вина, коли на стіл подали якусь рідкісну страву, але сьогодні його душа прагнула такої розрядки, і його сміливість була винагороджена. Уперше через багато-багато років йому знову захотілося співати. І він би заспівав, звичайно, на настійне прохання молодого віолончеліста, що зголосився акомпанувати йому, якби в цю мить на розквашене подвір’я не в’їхав автомобіль з новими гостями, забризкавши грязюкою музикантів та розтривоживши качок на птахарні своїм сигналом, що крякав по-качиному. Машина зупинилася перед портиком дому, і з неї вийшли, аж хитаючись зо сміху, доктор Марко Авреліо Урбіно-Даса та його дружина: у кожній руці обоє несли по накритій мереживними Серветками таці. На додаткових сидіннях і навіть на підлозі біля шофера були розміщені інші такі таці. Це з’явився запізнілий десерт. Коли стихли оплески і змовкли приязні жарти, доктор Урбіно-Даса уже серйозним тоном пояснив, що черниці Святої Клари ще до грози звернулися до нього з проханням доставити десерт, але він мусив з’їхати з королівського шляху, бо якийсь перехожий крикнув, що в домі його батьків пожежа. Доктор Хувенал Урбіно зразу стривожився, не чекаючи, поки син закінчить розповідь. Але дружина вчасно нагадала йому, що він же сам звелів покликати пожежників, аби зловили папугу. Сяючи від радості, Амінта де Олівелья вирішила подати десерт на терасах, нехай навіть після кави. Але доктор Хувенал Урбіно та його дружина поїхали, не покуштувавши десерту, бо йому лишилося зовсім мало часу, щоб відбути свою священну сієсту, перед тим як піти на похорон.