Доктор Хувенал Урбіно з великими труднощами дістався до маєтку свого учня посеред спричиненого грозою сум’яття, разом з останніми гостями, які зустрілися йому дорогою, і за їхнім прикладом хотів добратися від екіпажу до будинку, стрибаючи з каменя на камінь через залите водою подвір’я, але потім мусив погодитися на приниження, щоб люди дона Санчо пронесли його на руках під балдахіном з жовтого брезенту. Столи попереносили в дім і порозставляли там як могли, і в залах, і в спальнях, а гості навіть не намагалися приховати свій настрій, не радісніший, аніж у потерпілих від корабельної аварії. В домі було жарко, як у кочегарці, бо довелося позачиняти вікна, щоб туди не залітали під натиском вітру косі струмені зливи. На подвір’ї кожне місце за столом мало табличку з ім’ям гостя, і було передбачено, що по один бік сидітимуть чоловіки, а по другий — жінки, як то велів давній звичай. Але всередині будинку таблички з прізвищами перемішались, і кожен усівся як міг, посеред неймовірної мішанини, що принаймні в цьому одному випадку внесла цілковитий безлад у наші суспільні забобони. Амінта де Олівелья примудрялася бути в усіх місцях водночас — з мокрим волоссям, у заляпаній багном розкішній сукні, — протиставляючи стихійному лихові невідпорну усмішку, якої навчилася від чоловіка і вживала її, щоб не давати йому підстав розсердитись. За допомогою дочок, викуваних у тій самій кузні, вона навіть спромоглася зберегти недоторканими місця за почесним столом з доктором Урбіно посередині й архієпископом Обдуліо-і-Реєм по його праву руч. Ферміна Даса сіла поруч із чоловіком, як мала звичай робити з остраху, щоб він, бува, не заснув під час обіду або не розлив суп на лацкани піджака. Місце навпроти зайняв доктор Ласідес Олівелья, п’ятдесятирічний чоловік із жіночними рисами обличчя, що добре зберігся і чия весела вдача мало відповідала його впевненим і точним діагнозам. На інших місцях за цим столом повсідалися представники провінційної та муніципальної влади, а також торішня королева краси, яку губернатор привів під руку й посадив біля себе. Хоча звичай не вимагав від гостей спеціального вбрання, а надто у випадку обіду на лоні природи, жінки поприходили у вечірніх сукнях та прикрашені дорогоцінним камінням, більшість чоловіків — у темних костюмах та чорних краватках, а декотрі — в сукняних сюртуках. Тільки найдосвідченіші у світському житті, і серед них доктор Урбіно, були в своєму буденному одязі. Перед кожним гостем лежав аркуш із меню, надрукованим по-французькому й прикрашеним золотими віньєтками.