Те кохання і справді почалося з помилкового діагнозу. Один приятель-лікар, який нібито розпізнав перші симптоми холери у вісімнадцятирічної хворої, попросив доктора Хувенала Урбіно оглянути її. Він подався туди того ж таки дня, надвечір, стривожений можливістю, що пошесть уже проникла у святилище старого міста, бо досі випадки захворювань на холеру траплялися тільки на його околицях, майже всі серед чорного населення. Хувенала Урбіно чекали й інші несподіванки, набагато приємніші. Затінений мигдалевими деревами парку Євангелістів, дім здавався занедбаним, як і всі інші будівлі в цьому осередку колоніальної аристократії, але всередині був такий порядок, така панувала там краса, осяяна дивовижним світлом, що лікареві здалося, ніби він потрапив у якусь іншу епоху. Сіни виходили на патіо в севільському стилі, квадратне, щойно побілене свіжим вапном, з розквітлими помаранчами; підлога була вистелена тими самими кахлями, що й стіни. Чувся незмовкний плюскіт невидимої води, на карнизах стояли вазони з гвоздиками, під аркадами висіли клітки з екзотичними птахами. Найекзотичнішими видавалися троє круків, що сиділи в дуже великій клітці й, змахуючи крильми, насичували повітря в патіо гострими пахощами. Кілька псів, прив’язані на ланцюгах десь у домі, зняли несамовитий гавкіт, ошалівши від запаху чужинця, але жіночий окрик змусив їх замовкнути, і, наполохані владними нотками в тому голосі, з усіх закутків повискакували численні коти й поховалися в хащах квітів. А тоді раптом запала тиша, така прозора, що крізь шарудіння птахів та плюскіт води, яка падала на каміння, можна було розрізнити сумовиті зітхання моря.

Доктор Хувенал Урбіно аж здригнувся, непомильно відчувши близьку присутність Бога, і подумав, що така домівка, як ця, має бути невразлива для пошесті. Він рушив за Галою Пласідією коридором під арками, проминув віконце кімнати для шиття, де Флорентіно Аріса вперше побачив Ферміну Дасу, коли патіо ще було в руїнах, піднявся сходами з новісінького мармуру на третій поверх і зачекав, поки служниця оголосить про його візит, щоб увійти до спальні хворої. Але Гала Пласідія повернулася з такими словами:

— Сеньйорита кажуть, що вам не слід заходити, бо її тата немає вдома.

Отож докторові Хувеналові Урбіно довелося прийти сюди вдруге — о п’ятій вечора, як порадила йому служниця, — і Лоренсо Даса власноруч відчинив йому двері дому й провів його в спальню дочки. Весь час, поки тривав огляд, він сидів у затіненому кутку, схрестивши руки на грудях і марно силкуючись стишити своє шумне дихання. Важко сказати, хто більше ніяковів, — чи то лікар зі своєю цнотливою тактовністю, чи хвора зі своєю дівочою сором’язливістю, чиє тіло було прикрите тільки шовковою нічною сорочкою, — але обоє не дивились одне одному у вічі, тільки що він ставив запитання безвиразним голосом, а вона відповідала тремтячим, обоє залежні від чоловіка, що сидів поруч у сутіні. Наприкінці огляду доктор Хувенал Урбіно попросив хвору підвестись і сісти в ліжку й з витонченою обережністю опустив нічну сорочку до самої талії; неторкані горді перса з дитячими пипками сяйнули в сутіні алькову, наче спалах полум’я, перш ніж вона поквапно затулила їх схрещеними руками. Не дивлячись на неї, лікар незворушно розвів їй руки і прослухав груди, а потім і спину прямим способом, притуляючи вухо до тіла.